-25- Важка розмова

- Підніматися сходами для челяді стало вже нашою традицією, - з посмішкою зауважила Рамія.

- Вміння таємниче з'являтися - частина нашого життя, так що нічого дивного, - чоловік посміхнувся у відповідь, - А насправді, цими сходами майже ніхто не користується. Лише декілька разів на рік приходять прибиральники. Коли була тотальна реконструкція помістя, я наказав їх добудувати, щоб був додатковий евакуаційний вихід на випадок непередбачених та надзвичайних ситуацій. Сходи беруть свій початок з підвалу і ведуть на дах.

- То ми йдемо на дах? - поцікавилася дівчина.

- Так! І взагалі це сюрприз! - змовницьки відповів чоловік.

Минувши три поверхи помістя молоді люди піднялися на горище. Рамія очікувала побачити гори мотлоху, як це буває в старих будинках, але воно було порожнім. Фарбована дерев'яна підлога місцями висвітлювалася плямами сонячного проміння, що пробивалося через невеличкі віконця.

Пройшовши декілька десятків кроків, Ларс підвів Рамію до цегляної стіни. До неї була прикріплена дерев'яна драбина, яка закінчувалася дверцятами у стелі.

- Нам сюди! - вказав чоловік на квадратний отвір, - Я перший.

- Що це за місце?

- Піднімайся за мною і побачиш.

Ларс швидко забрався нагору, прочинив лаз і подав руку Рамії.

Це була простора кругла кімната з вузькими довгими вікнами по всьому периметру, які заховалися під прозорим тюлем різних відтінків лавандового. М'які білі диванчики запрошували до відпочинку. На тендітному скляному столику стояло ігристе вино і два келихи, а на ажурних тацях декілька видів тортиків і цукерок. В каміні майже перегорілі дрова лизало ліниве полум'я. Найбільше Рамію вразив білий ворсистий килим на якому умілі ткалі виткали крупні букети квітучого бузку.

- Ларсе, яка краса! Ця кімната немов з казки! - вигукнула дівчина, не стримуючи свого захвату.

- Більше з минулого, вона нагадує мені криту терасу, на якій я часто малим сидів з матір'ю. Я люблю тут проводити час і бувати на одинці. Тепер ось - з тобою.

Ларс допоміг Рамії зняти плащ і перевзутися у кімнатні капці, а потім підвів дівчину до вікон.

- Подивись! Он, справжня краса!

Рамія зазирнула по черзі у кожне вікно. Весь засніжений парк був, як на долоні. Справжній витвір мистецтва створений людиною і природою.

Всі дерева росли в певному порядку, що нагадувало циферблат годинника з помістям у центрі. А там, де мали бути цифри, розміщувалися архітектурні споруди, скульптури з рослинністю і водоймами. По великому колу серед низькорослих кущів йшла мощена плиткою доріжка, а далі знову алеї дерев, які змінилися лісом. Все дихало морозним спокоєм. Поки дівчина милувалася, Ларс підкинув дрова до каміну. Полум'я звилося і з задоволенням затріщало.

- Ларсе, а чому ніде немає паркану? Ворота є, але ж вони тільки для краси - позначають місце в'їзду. І охорони я в помісті не бачила.

Чоловік підійшов до дівчини і обійняв її зі спини.

- А від кого загороджуватися чи ховатися? Навколо помістя живуть мої фермери та робітники. У них є будинки, земля, заробіток, школа, лікарня. Це трудолюбиві і порядні люди.

- А розбійники?

- На моїх землях таких немає. Я створив добре оплачувані загони громадського порядку. Щодня певна група з озброєних робітників патрулює територію. Чоловікам подобається така робота, адже можна відволіктися від основної діяльності. А наступного дня в дозор відправляються інші. Все чоловіче населення знає територію Блерісів, як свої п'ять пальців - ніхто не сховається!

- Ти сказав Блерісів, а перед тим називав ці землі своїми - зауважила найманиця повертаючись обличчям до Ларса.

- Вони і є мої, Крихітко, де-факто. Але я не можу бути поміщиком в силу того, що вважаюся  незнатним. Земля надається тільки імператором і тільки вельможам. То ж документально вона належить айру Кларку, хоча мені прийшлося викупити закладні на неї в Амаркандському банку. А от шахти, фабрики, кораблі та інше - це моє майно.

Блер легенько поцілував Рамію в скроню і прошепотів:

- Ходімо до столика, а то я вчора замучив посильного своїми побажаннями щодо солодощів, а ми так і не спробували. Сьогодні зранку ці апетитні смаколики доставили з місцевої кондитерської.

- М-м-м, звучить спокусливо! - дівчина злегка прикусила нижню губку.

- Спокуслива це ти, Раміє! Схоплю, сховаю і не відпущу! Р-р-р!

Чоловік підхопив найманицю на руки і швидко покружляв по кімнаті. Від несподіванки Рамія засміялася. Її зачіска розтріпалася і важкі пасма темного волосся розсипалися по спині.

Ларс з захопленням дивився на дівчину і відчував як бажання переповнює все його тіло. Але він не хотів поспішати, адже мав намір показати Рамії, що вона для нього особлива. Ларс обережно посадив дівчину на диванчик, налив в келихи вина і підвинув до неї тацю з маленькими тістечками.

- Спробуй кожне! Вони неперевершені. Просто тануть у роті. Один з моїх управляючих одружився на помічниці повара популярного столичного ресторану. Я допоміг їй відкрити тут власну справу, не без вигоди для себе, як бачиш. Пекарня Лорін постачає ще й хліб до помістя.

Рамія, не дивлячись на мандрівне життя, полюбляла солодощі, тому охоче долучилася до пропозиції. Ларс спостерігав з яким задоволенням вона  відкушувала кожний смаколик.

- О, Ларсе, нічого смачнішого я ніколи не їла! Навіть на прийомі у Еріка нічого подібного не було. Ти часом не посприяв цьому шлюбові, щоб заманити до себе таку талановиту кулінарку? Ану, зізнавайся! - і навмисно суворо поглянула на чоловіка.

- Так, так, здаюся! Це все я! Підговорив, напоумив, спокусив власним будинком, грошей дав на переїзд! - вдаючи розкаяння відповів чоловік.

А потім серйозно запитав:

- Невже ти не віриш, що вони могли просто випадково покохати один одного?

Дівчина на мить задумалася:

- Я в кохання з першого погляду не вірю, принаймні зі мною такого не траплялося.