-24- Залицяння

Дівчина підійшла до Ларсових дверей і вже занесла руку, щоб постукати, але так і не наважилася. «Що я йому скажу? Може, "доброго ранку"? А як він спить і відчинить мені двері такий сонний, теплий… ні, гарячий, пристрасний — о, це вже мене понесло!»

І поки Рамія міркувала, варто чи не варто, двері різко прочинилися, і Ларс ледве не налетів на найманицю.

— Ой, що ти? Як ти? …Ти вже прокинулася? — збентежено сипав запитаннями чоловік.

— О, я… так, тут… це... йшла… ось! — зніяковіло пробурмотіла дівчина.

Якусь мить вони мовчки стояли один перед одним і не знали, що сказати.

Ларс зачаровано дивився на дівчину й розумів, що має з нею поговорити. І ось вона перед ним, а в нього наче щелепи звело. Нарешті він зібрався:

— Ти, мабуть, голодна? Ми вже всі поснідали ще дві години тому. Але я із задоволенням ще б чогось перекусив разом з тобою! — на одному подиху випалив чоловік.

Дівчина якось дивно на нього подивилася.

«От бовдур, наче до тваринки якоїсь: поспи, поїш, поїш, поспи. Геть мізки відшибає, коли дивлюся на неї. От залицяльник!» — картав себе Ларс.

— Так, я саме йшла шукати кухню. А чому мене не розбудили? — схопилася за пропозицію найманиця. Не розказувати ж йому, що ще мить тому вона думала про те, який він після сну.

— Я не велів! — відповів чоловік, не підозрюючи про думки Рамії. — Ну що ж, пішли шукати сніданок?

Ларс узяв Рамію за руку й повів сходами донизу, наче боявся, що вона зникне.

На кухні пахло свіжою випічкою. Пані Марта з почервонілим обличчям пильнувала обідні страви в печі та на вмурованій плиті. Повернувшись за ложкою, жінка запримітила гостей.

— О, Ларсе, синку, що це ти тут забув у старої Марти? — зі смішинкою в очах запитала пишнотіла куховарка.

— Люба Марто, з вашого царства долітають такі смачні аромати, що я не втримався до обіду й вирішив завітати до вас! Почастуєте нас? — з благанням у погляді промовив Ларс.

— Звісно, мій хлопчику, в мене рибна юшка вже готова, і овочеве рагу є. Сідайте, дітки, сідайте. Зараз я вас нагодую. І узвару з пиріжками ще дам.

Після сніданку, який плавно перейшов в обід, Рамія розімліла. Давно вона так не сиділа на кухні. Ще з тих часів, як прокрадалася маленькою до кімнати своєї няні, й та вела її в нетрі замку, на кухню, щоб налити дитині парного молока з рогаликами.

Зі спогадів її повернуло запитання Ларса:

— Не хочеш погуляти, провідати наших коней? Марта нам моркви з яблуками дасть.

«Знав чим зачепити, звісно, що я залюбки провідаю Сніжку!» — подумала найманиця, а вголос промовила:

— Так, чому б ні, треба тільки тепліше одягнутися.

— А тут усе є, у передпокої! Твої чобітки й плащ уже почистили та підсушили! — поспішно проказав чоловік, щоб часом найманиця не передумала.

У стайні було затишно. Пахло сіном, тваринами та яблуками, якими коні охоче хрумтіли. Ларс приніс цілий кошик і пригостив усіх. Рамія підгодовувала Сніжку морквою, чесала її гребінцем і щось нашіптувала. Ідилія. Тільки-от чоловік час від часу поглядав на дівчину. Віддавши останнє яблуко Красунчику, він підійшов до найманиці й просто обійняв її. Схилившись до її скроні, він тихо промовив:

— Рам, я більше так не можу! Ти уникаєш мене, наче між нами нічого не було.

— Я не уникаю, чого ти так вирішив? — найманиця знизала плечима, а внутрішньо насторожилася.

— То мені примарилося? — з надією запитав Ларс.

— Так, мабуть, перевтомився, буває.

Дівчина спритно викрутилася з обіймів і пішла до виходу. Вийшовши на морозне повітря, Рамія швидко побігла в бік маєтку.

— Стій! Ні, так не буде!

Ларс наздогнав найманицю, схопив у міцні обійми й впився в її губи палким поцілунком, поки не оговталася.

— Не відпущу, чуєш? Ти моя і тільки моя! І не смій тікати, все одно знайду! — несамовито шепотів чоловік, припадаючи до дівчини в черговому поцілунку.

Рамія скучила за цією палкістю та пристрастю. В цю мить їй було байдуже до умовностей, до якихось принципів чи клятв. Вона хотіла бути просто жінкою цього чоловіка тут і зараз. Це бажання поглинало її, наче річка в повінь береги; все більше й більше з кожним поцілунком, зводило з розуму.

— Ходімо в дім, я знаю там кілька потаємних місць, які тобі сподобаються, — спокушав чоловік, обпалюючи гарячим подихом скроню дівчини.

— Таких уже й потаємних? — підіграла йому Рамія.

— Дуже, там давно ніхто не бував, окрім мене сьогодні, — загадково посміхнувся Ларс.

І, взявши дівчину за руку, повів її в обхід маєтку.

Леді Агата стояла біля вікна своєї вітальні й спостерігала за обіймами та поцілунками своїх гостей. Їй геть не сподобалося побачене, і тому вона вирішила якомога швидше переговорити з Ларсом. Вона наказала служниці відшукати пана Блера й повідомити, що айра Блеріс бажає з ним зустрітися, а заодно й простежити, де зараз леді Айрін.

Але Міра оббігала все і всюди — господаря ніде не було. Айрін теж не вдалося знайти. Про це вона й повідомила леді Агату.

«Невже він повів її в лавандову кімнату? Хм, усе набагато серйозніше, ніж я думала!»