-24- Залицяння

Дівчина підійшла до Ларсових дверей і вже занесла руку, щоб постукати, але так і не наважилася. "Що я йому скажу? Може, добрий ранок? А як він спить, і відчинить мені двері такий сонний, теплий… ні, гарячий, пристрасний, о, це вже мене понесло!" 

І поки Рамія роздумувала варто чи не варто, двері різко прочинилися і Ларс ледве не налетів на найманицю.

— Ой, що ти? Як ти? …Ти вже прокинулася? — збентежено сипав запитаннями чоловік.

— О, я, так, тут… це... йшла…ось! — зніяковіло пробурмотіла дівчина.

Якусь мить вони мовчки стояли один перед одним і не знали, що сказати.

Ларс зачаровано дивився на дівчину і розумів, що він має з нею поговорити і ось вона перед ним, а в нього наче щелепи звело. Нарешті, він зібрався:

— Ти, мабуть, голодна? Ми вже всі поснідали, ще дві години тому. Але я з задоволенням ще б чогось перекусив разом з тобою! — на одному подиху випалив чоловік.

Дівчина якось дивно на нього подивилася.

"От, Бовдур, наче до тваринки якоїсь: поспи, поїш, поїш, поспи. Геть мізки відшибає, коли дивлюсь на неї, от залицяльник!" — картав себе Ларс.

— Так, я саме йшла шукати кухню, а чому мене не розбудили? — схопилася за пропозицію найманиця. Не розказувати ж йому, що ще мить тому вона думала, який він після сну.

— Я не велів! — відповів чоловік, не підозрюючи про думки Рамії. — Ну що ж, пішли шукати сніданок?

Ларс взяв Рамію за руку і повів сходами донизу, наче боявся, що вона зникне.

На кухні пахло свіжою випічкою. Пані Марта з почервонілим обличчям пильнувала обідні страви в печі та на вмурованій плиті.

Повернувшись за ложкою, жінка запримітила гостей.

— О, Ларсе, синку, що це ти тут забувсь у старої Марти? — зі смішинкою в очах запитала пишнотіла куховарка.

— Люба Марто, з вашого царства долітають такі смачні аромати, що я не втримався до обіду і вирішив завітати до вас! Почастуєте нас? — з благанням в погляді промовив Ларс.

— Звісно, мій хлопчику, в мене рибна юшка вже готова і овочеве рагу є. Сідайте, дітки, сідайте. Зараз я вас погодую. І узвару з пиріжками ще дам.

Після сніданку, який плавно перейшов в обід, Рамія розомліла. Давно вона так не сиділа на кухні. Ще з часів, як прокрадалася маленькою до кімнатки своєї няні і та вела її в нетрі замку, на кухню, щоб налити дитині парного молока з рогаликами.

Зі спогадів її повернуло запитання Ларса:

— Не хочеш погуляти, провідати наших коней. Марта нам моркви з яблуками дасть?

"Знав чим зачепити, звісно, що я залюбки провідаю Сніжку!" — подумала найманиця, а в голос промовила:

— Так, чому б ні, треба тільки тепліше одягнутися.

— А тут все є, у передпокої! Твої чобітки і плащ вже почистили і підсушили! — поспішно проказав чоловік, щоб часом найманиця не передумала.

В стайні було затишно. Пахло сіном, тваринами і яблуками, які коні охоче хрумкали. Ларс приніс цілу корзину і пригостив всіх. Рамія підгодовувала Сніжку морквою, чесала її гребінцем і щось нашіптувала. Ідилія. Тільки от чоловік час від часу поглядав на дівчину. Віддавши останнє яблуко Красунчику він підійшов до найманиці і просто обійняв дівчину. Схилившись до її скроні він тихо проговорив:

— Рам, я більше так не можу! Ти уникаєш мене, наче між нами нічого не було.

— Я не уникаю, чого ти так вирішив? — найманиця знизала плечима, а внутрішньо насторожилася.

— То мені привиділося? — з надією запитав Ларс.

— Так, мабуть перетомився, буває.

Дівчина спритно викрутилася з обіймів і пішла на вихід. 

Вийшовши на морозне повітря, Рамія швидко побігла в бік помістя.

— Стій! Ні, так не буде! 

Ларс наздогнав найманицю, схватив в міцні обійми і впився в її губи палким поцілунком, поки не оговталася.

— Не відпущу чуєш? Ти моя, і тільки моя! І не смій тікати, все одно знайду! — несамовито шепотів чоловік, припадаючи до дівчини в черговому поцілунку.

Рамія скучила за цією палкістю і пристрастю. В цей момент їй було плювати на умовності, на якісь принципи, клятви. Вона хотіла бути просто жінкою цього чоловіка тут і зараз. Це бажання поглинало її, наче річка в повінь береги; все більше і більше з кожним поцілунком, зводило з розуму.

— Пішли в дім, я знаю там декілька потаємних місць, які тобі сподобаються, — спокушав чоловік, обпалюючи гарячим подихом скроню дівчини.

— Таких вже і потаємних? — підіграла йому Рамія.

— Дуже, там давно ніхто не бував, окрім мене сьогодні, — загадково посміхнувся Ларс.

І взявши дівчину за руку, повів її в обхід помістя. 

Леді Агата стояла біля вікна своєї вітальні і спостерігала за обіймами і поцілунками своїх гостей. Їй геть не сподобалося побачене і тому вона вирішила якомога скоріше переговорити з Ларсом.

Вона наказала служниці віднайти пана Блера і повідомити, що айра Блеріс бажає з ним зустрітися, а заодно і прослідити, де зараз леді Айрін.

Але Міра обігала все і всюди — господаря ніде не було. Айрін теж не вдалося знайти. Про це вона і повідомила леді Агату. 

"Невже він повів її в лавандову кімнату? Хм, все набагато серйозніше, чим я думала!"