-17- Зустріч на узбіччі

Ларс з Рамією покинули Марішкани перед світанком. Копита коней дзвінко цокотіли по бруківці, хвилюючи відлунням міську тишу.

Дівчина взяла з собою свої старі речі та пару домашніх суконь. Все інше мало прибути в помістя Блерісів трохи згодом. А та частина гардеробу, що ще відшивається, взагалі доставлятиметься в столичний маєток пана Блера.

Двоє вершників, один на чорному коні, а другий на білому, виїхали на безлюдний тракт і змінним алюром направилися в бік кордону.

За обрієм з'явилися перші спалахи пробудження нового дня. Зимове небо, немов розквітло маками, соняшниками, проганяло пітьму, ховалося за бузковими хмарами, аж поки не винирнуло у чисту блакить.

Ближче до обіду, мандрівники вирішили зупинитися, щоб перекусити і дати перепочити коням. Ларс запримітив непогану місцину на узбіччі. Хтось зі старого дуба зробив імпровізований стіл і лавки. Поруч стояли напиляні пеньки для сидіння. Серед дерев виднівся криничний журавель. "Те що треба!" - подумав чоловік.

Змовники швидко назбирали хмизу і розпалили багаття. Ларс наповнив джерельною водою чайник, накидав в нього якихось трав, сушених ягід і підвісив над вогнищем. Потім чоловік напоїв коней і  підгодував їх солодкою морквою. Рамія підкотила ближче до вогню пеньки і накрила їх ковдрами. Мандрівники присіли біля багаття, зігріваючи руки. Було чути як нагрівалася вода в чайнику, ось вже скоро закипить сердитими бульками.

Раптом чоловік напружився. Він встав і уважно вдивився в горизонт. Вдалині по тракту рухався невеликий загін. Рамія прослідкувала за Ларсовим поглядом.

- Це свої! - сказала дівчина.

Вона зняла з вогнища чайник і поставила на стіл, щоб відвар настоявся. Потім дістала з похідної сумки два металевих кухлики.

- Що значить "свої"? - здивувався Ларс.

- Мої друзі, з якими ти мав змогу вже познайомитися, - спокійно відповіла дівчина і продовжила викладати з мішка ретельно замотану в папір їжу.

- А вони тут що забули? 

Чоловік не приховував роздратування.

- Будуть нас охороняти, - пояснила Рамія, мов малій дитині.

- Тобто?! Наче, як до цього нам не потрібні були їхні послуги, - пробурчав Ларс, - Чи щось змінилося? 

- До цього вони теж нас охороняли, тільки ховалися. Погодься, це не дуже комфортно.

- Пф, нічого собі! Немає слів! Я тепер в боргу перед твоїми бандюгами! - і чоловік вилаявся.

- Годі вже, чого ти розійшовся? Ми не безсмертні, на дорогах не завжди спокійно і лишня пара мечів нам не завадить. А ось і вони! Мої "бандюки"! - передражнила Ларса найманиця.

Гор, Дір, Ян, Мак і Норман були, як один - на чорних жеребцях, самі в чорному, а на лицях пов'язки до самих очей. Чоловіки під'їхали до узбіччя, спішились і повели коней за повід до Рамії з Ларсем. 

Друзі дівчини відкрили обличчя і чемно привіталися. Блер, як в нічому не бувало потиснув чоловікам руки.

- Гарно тут у вас, по-домашньому, - протягнув Дір, - А що в чайничку? А то ми вискочили зранку і не поснідали, може є щось перекусити?

- А тобі аби пожерти! - вставив слівце Мак, - Які в нас плани пане Блере? Як скоро до найближчої корчми?

Рамія здивовано підняла брови. Це що за чоловіча солідарність? Охоронець її, а запитує у Ларса. Але якщо подумати, то Мак вчинив правильно. Блер знає цю місцевість краще за інших, і було б смішно, якби запитали в неї, а вона перепитала у нього. Рамія зробила вигляд, що зайнята їжею. Налила відвар у кухлі і поділила їжу на сім чоловік. Ларс тим часом ділився планом подорожі:

- До темноти маємо дістатися до шинку "Веселий карась". Там і заночуємо. Звідти виїдемо на світанку. Якщо погода сприятиме, надвечір прибудемо в невелике містечко Рішенці. Там є пару місць для відпочинку. Третього дня перетнемо кордон. Як у вас з документами? Все впорядку?

- Так, - відповів Норман, - Ми добропорядні громадяни Амарканду, особиста охорона айри Айрін Блеріс і пана Блера. 

На цім слові, він витягнув з потайного карману плаща невеличкий свиток, перев'язаний зеленою стрічкою. Розв'язав його і передав Ларсові.

Блер розмотав свиток, там було п'ять сертифікатів на бланках імператорської канцелярії, де було чітко вказано імена, прізвища охоронців, дата і місце народження і підданство Амаркандської імперії. Шостим документом був договір, де кілька тижнів тому пан Блер власноруч найняв вище зазначених громадян охоронцями на невизначений термін і обіцяв по сто золотих в місяць кожному, як початкову ставку. В кінці документу стояла печатка і підпис Ларса.

Сказати, що Блер був вражений - це нічого не сказати. Він був приголомшений! Чоловік ще раз роздивився документи, не вірячи власним очам. Норман самовдоволено спостерігав за реакцією співрозмовника.

- То як вам наші документи? Достатньо правдоподібно? 

Ларс згорнув сертифікати та договір трубочкою і повернув Норману.

- Правдоподібно? Та вони справжні! Але як? Як вам це вдалося?!! - вигукнув Блер.

-Хм, - хмикнув, потішаючись чоловік, - Ми ще і не на таке здатні!

- Ой, Нормане, не набивай собі ціну! - посміхаючись, втрутилася в розмову Рамія, і далі вже звернулася до Ларса:

- Сертифікати хлопці купили ще кілька років тому. Корупція в Армаканді буяє пишним цвітом. А от з договором попрацював Ян. Він у нас художник-віртуоз. Достатньо раз глянути і скопіює так, що й не відрізниш!

- Корисне вміння, - задумливо, потираючи підборіддя, промовив Ларс, - нам знадобиться!

- Звісно! - відказала дівчина, - Ти навіть не здогадуєшся скільки разів це вміння нам допомагало! А тепер, ходімо перекусимо, бо немає часу тут теревені розводити! 

Мандрівники пообідали, набрали води у фляги і вирушили в дорогу. 

Загін розділився на дві групи. Було вирішено, що Гор, Мак і Дір поїдуть першими, інші - трохи відстануть, а потім об'єднаються біля корчми.