-17- Зустріч на узбіччі

Ларс з Рамією покинули Марішкани перед світанком. Копита коней дзвінко цокотіли по бруківці, хвилюючи відлунням міську тишу.

Дівчина взяла з собою свої старі речі та пару домашніх суконь. Все інше мало прибути в помістя Блерісів трохи згодом. А та частина гардеробу, що ще відшивається, взагалі доставлятиметься в столичний маєток пана Блера.

Двоє вершників, один на чорному коні, а другий на білому, виїхали на безлюдний тракт і змінним алюром направилися в бік кордону.

За обрієм з'явилися перші спалахи пробудження нового дня. Зимове небо, немов розквітло маками, соняшниками, проганяло пітьму, ховалося за бузковими хмарами, аж поки не винирнуло у чисту блакить.

Ближче до обіду, мандрівники вирішили зупинитися, щоб перекусити і дати перепочити коням. Ларс запримітив непогану місцину на узбіччі. Хтось зі старого дуба зробив імпровізований стіл і лавки. Поруч були розкидані пеньки, на які можна було теж присісти. Серед дерев виднівся криничний журавель. "Те що треба!" — задоволено подумав чоловік.

Змовники швидко назбирали хмизу і розпалили багаття. Ларс наповнив джерельною водою чайник, накидав в нього трав, сушених ягід і підвісив над вогнищем. Потім чоловік напоїв коней і  підгодував їх морквою та яблуками. Рамія підкотила ближче до вогню пеньки і накрила їх ковдрами. Мандрівники присіли біля багаття, зігріваючи руки. Було чути як нагрівалася вода в чайнику, ось вже скоро закипить сердитими бульками.

Раптом чоловік напружився. Він встав і уважно вдивився в горизонт. Вдалині по тракту рухався невеликий загін. Рамія прослідкувала за Ларсовим поглядом.

— Це свої! — коротко промовила дівчина.

Вона зняла з вогнища чайник і поставила на стіл, щоб відвар настоявся. Потім дістала з похідної сумки два металевих кухлики.

— Що значить "свої"? —здивовано запитав Ларс.

— Мої друзі, з якими ти мав змогу вже познайомитися, — спокійно відповіла дівчина і продовжила викладати з мішка ретельно замотану в папір їжу.

— А вони тут що забули? 

Чоловік не приховував свого роздратування, адже він не хотів ні з ким ділити увагу Рамії.

— Будуть нас охороняти, — пояснила Рамія, мов малій дитині.

— Тобто?! Наче, як до цього нам не потрібні були їхні послуги, — пробурчав Ларс. — Чи щось змінилося? 

— До цього вони теж нас охороняли, тільки ховалися. Погодься, це не дуже комфортно.

— Пф, нічого собі! Немає слів! Я тепер в боргу перед твоїми бандюганами! — і чоловік нецензурно вилаявся.

— Годі вже, чого ти розійшовся? Ми не безсмертні, на дорогах не завжди спокійно і зайва пара мечів нам не завадить. А ось і вони! Мої "бандюгани"! — передражнила Ларса найманиця.

Гор, Дір, Ян, Мак і Норман були, як один — на чорних жеребцях, самі в чорному, а на обличчях пов'язки до самих очей. Чоловіки під'їхали до узбіччя, спішились і повели коней за повід до Рамії з Ларсем. 

Друзі дівчини відкрили обличчя і чемно привіталися. Блер, як в нічому не бувало потиснув чоловікам руки.

— Гарно тут у вас, по-домашньому, — протягнув Дір. — А що в чайничку? А то ми вискочили зранку і не поснідали, може є щось перекусити?

— А тобі аби пожерти! — вставив слівце Мак. — Які в нас плани пане Блере? Як скоро до найближчої корчми?

Рамія здивовано підняла брови. Це що за чоловіча солідарність? Охоронець її, а запитує у Ларса. Але якщо подумати, то Мак вчинив правильно. Блер знає цю місцевість краще за інших, і було б смішно, якби запитали в неї, а вона перепитала у нього. Рамія зробила вигляд, що зайнята їжею. Налила відвар у кухлі і поділила їжу на сім чоловік. Ларс тим часом ділився планом подорожі:

— До темноти маємо дістатися до шинку "Веселий карась". Там і заночуємо. Звідти виїдемо на світанку. Якщо погода сприятиме, надвечір прибудемо в невелике містечко Рішенці. Там є пару місць для відпочинку. Третього дня перетнемо кордон. Як у вас з документами? Все гаразд?

— Так, —відповів Норман. — Ми добропорядні громадяни Амарканду, особиста охорона айри Айрін Блеріс і пана Блера. 

На цім слові, він витягнув з потайного карману плаща невеличкий свиток, перев'язаний зеленою стрічкою. Розв'язав його і передав Ларсові.

Блер переглянув папери. Там було п'ять сертифікатів на бланках імператорської канцелярії, де було чітко вказано імена, прізвища охоронців, дата, місце народження і підданство Амаркандської імперії. Шостим документом був договір, де кілька тижнів тому пан Блер власноруч найняв вище зазначених громадян охоронцями на невизначений термін і обіцяв по сто золотих в місяць кожному, як початкову ставку. В кінці документу стояла печатка і підпис Ларса.

Сказати, що Блер був вражений — це нічого не сказати. Він був приголомшений! Чоловік ще раз роздивився документи, не вірячи власним очам. Норман самовдоволено спостерігав за реакцією співрозмовника.

— То як вам наші документи? Достатньо правдоподібно? 

Ларс згорнув сертифікати та договір трубочкою і повернув Норману.

— Правдоподібно? Та вони справжні! Але як? Як вам це вдалося?!! — вигукнув Блер.

Блондин потішаючись хмикнув:

— Ми ще і не на таке здібні!

—Ой, Нормане, не набивай собі ціну! —посміхаючись, втрутилася в розмову Рамія, і далі вже звернулася до Ларса:

— Сертифікати хлопці купили ще кілька років тому. Корупція в Армаканді буяє пишним цвітом. А от з договором попрацював Ян. Він у нас художник-віртуоз. Достатньо раз глянути і скопіює так, що й не відрізниш!

— Корисне вміння, — задумливо, потираючи підборіддя, промовив Ларс. — Нам знадобиться!

— Звісно! — відказала дівчина. — Ти навіть не уявляєш скільки разів це вміння нам допомагало! А тепер всі ходімо перекусимо, бо немає часу тут теревені розводити! 

Мандрівники пообідали, набрали води у фляги і вирушили в дорогу. 

Загін розділився на дві групи. Було вирішено, що Гор, Мак і Дір поїдуть першими, інші — трохи відстануть, а потім об'єднаються біля корчми.