-16- А далі буде зима

​Ларс не дав найманиці одягтися, натомість закутав її в ковдру і в такому вигляді переніс до столу.

​— Ларсе, що ти робиш? А як хтось зайде? Я щось не пам'ятаю, щоб ти замикав двері, — обурилася дівчина.

​— Ще декілька хвилин тому ти не сильно про це турбувалася! — іронічно відповів чоловік, наливаючи в келихи вино.

​Дівчина хмикнула, встала і, підтримуючи рукою свою імпровізовану сукню, підійшла до дверей. Ключа в замковій щілині не було, тому Рамія зачинила вхід на засув.

​— Даремно переживаєш, мій персонал добре вишколений, ніхто нас не потурбує, — промовив Ларс. — Йди краще сюди, скуштуй ці божественні страви. Я тільки зараз зрозумів, наскільки голодний!

​Чоловік із вовчим апетитом накинувся на кулінарні шедеври. Рамія приєдналася до трапези. Вона теж зголодніла, тому обід для неї був справжньою насолодою.

​Ларс спостерігав за дівчиною — вона невимушено й граційно їла. Такому не вчаться за місяць і навіть за рік. «І як я раніше цього не помічав? Ерік мав рацію — вона бездоганна!» — розмірковував Ларс.

​— Раміє, хто твої батьки?

​— Що? Я думала, в гільдії не цікавляться минулим, — спокійно зауважила найманиця.

​— Ми не в гільдії, — обережно промовив чоловік.

​— Якби я тебе не знала, то подумала б, що ти свататися надумав, — посміхаючись кутиками губ, відповіла Рамія. — І якщо ми не в гільдії, то в мене зустрічне питання: хто твої батьки, Ларсе, звідки ти родом?

​Найманиця пригубила вино, смакуючи напій. Чоловік не поспішав з відповіддю. Він, зачарувавшись красою дівчини, забув, що вона занадто кмітлива й розумна. А ще якихось пів місяця тому сам кепкував, що тільки дурень зв'яжеться з такою.

​«Тож я повний бовдур! Або просто сліпий, що за три роки не розгледів такий скарб!» — Ларс посміхнувся своїм думкам.

​— Ти ж знаєш, я сирота! — розвів руками чоловік.

​— Так-так, ти казав: без роду, без племені, дракончик-знайда, — підюджувала його Рамія.

​— Ну все, я зрозумів, не будемо ставити незручних запитань, — здався Ларс.

​— Ну чому? Просто будь готовим відповідати на подібні, — підморгнула йому найманиця.

​— Я помітив, що ти не звичайна дівчина, а й справді аристократка! Твої манери, виховання, поведінка за столом, вміння танцювати — це все роки тренувань, праця вчителів і наставників. Тому й поцікавився твоїми батьками.

​Дівчина хмикнула і загадково посміхнулася.

​— Я нащадок драконів, тому не можу бути простолюдинкою. Звісно, мене, як і кожну дівчинку з мого оточення, готували до заможного життя серед таких, як я. Але в один день усе кардинально змінилося. Мені довелося тікати й переховуватися. З часом я усвідомила, що бути жертвою — не моє, тому зробила все, щоб стати мисливицею.

​— Розкажеш, що було з тобою в Канкуні, коли я так необачно тебе залишив? — запитував Блер.

​Ларс затамував подих. Він хотів і водночас боявся почути розповідь дівчини. Але все одно мав поцікавитися, адже був перед нею в неоплатному боргу.

​Рамія на якийсь час задумалася, пригадуючи. А потім розповіла, що її розбудили крики людей. Тоді ж вона запримітила в кімнаті одного з головорізів Арішбека. Чоловік не побачив у ній загрози і намагався скористатися її безпорадністю. Приспустивши штани, бідолаха поліз до неї в ліжко. Посміхаючись, вона підпустила головоріза ближче, а потім завдала точного удару гострою шпилькою по його сонній артерії. Ґвалтівник так і не зрозумів, чому обірвалося його життя. Рамія швидко одяглася й озброїлася ятаганом небіжчика. Не привертаючи зайвої уваги, вона покинула палаюче бунгало.

​— Святі праотці! — вигукнув Ларс і закрив частину обличчя рукою. — Я тебе вже починаю боятися! Деякий час мені здавалося, що ти загинула. Це було дуже боляче. Через рік я повернувся і знатно розорив кубло Арішбека. Хоч як допитував кожного головоріза, ніхто не чув про тебе. Це дало мені надію, що ти жива.

​Зізнання Ларса приємно зворушило Рамію. Вона підійшла до чоловіка і хотіла сісти поруч, але він перехопив її й посадив до себе на коліна. Так вони і сиділи, міцно обнявшись, притиснувшись одне до одного.

​— Ларсе?

​— Ммм?

​— Що буде далі? — запитала дівчина.

​— А далі буде зима! — посміхнувся Ларс.

​— Я не про те, ти ж знаєш! — вдавано розсердилася Рамія.

​— Давай не будемо загадувати. У нас вкрай небезпечна справа, тому пропоную насолоджуватися кожною миттю, що ми разом.

​— Згодна, поцілуй мене!

​— Залюбки, крихітко!