-15- Обід зачекає

Ларс увірвався до свого номера. Його серце, вражене зізнанням Рамії, шалено калатало. Хто знав Ларса холодним, спокійним і врівноваженим, зараз би дуже здивувався. Чоловік метався по кімнаті, наче дикий звір у клітці. Всі події, пов'язані з дівчиною, його емоції та реакція на неї розривали його логічну раціональність. І тепер він, як якийсь мазохіст, збирається провести з нею ніч в одному приміщенні! Ларс зайшов до ванної кімнати і трохи освіжив обличчя. Поглядом зачепив своє відображення в дзеркалі: його очі палахкотіли шаленим вогнем, ніби відображаючи всі внутрішні бурі.

Зануривши голову під холодну воду, чоловік відчув полегшення. Вже спокійніше витерся рушником, одягнув нову сорочку й вийшов у вітальню.

Прочинилися двері, два офіціанти закотили сервірувальні візки. За ними забіг портьє. Ганс так квапився виконати наказ пана Блера, що не одразу запримітив його в кріслі біля каміна. Парубок різко пригальмував і, ніяковіючи, пролепетав:

— Вибачте, господарю, не помітив. Я думав, що ви ще не повернулися.

Ігноруючи вибачення, Ларс задумливо запитав:

— Гансе, чи маємо ми ще вільні апартаменти?

— На жаль, ні, сьогодні зранку заселилося багато постояльців. Пани, що забронювали номер леді Айрін, уже прибули. Я запросив їх до музичної кімнати перепочити з дороги.

— Молодець! Іди працюй! — підбадьорив Ганса Ларс, а подумки додав: «Значить, така доля!».

Портьє вийшов у коридор і віддав накази. Згодом до вітальні прибули служки з речами Рамії, а потім і сама дівчина. Вона так і не переодяглася: заправила чоловічу сорочку в шкіряні штани, а поверх накинула такий же жилет. Погляд найманиці не віщував нічого доброго. Дівчина мовчки сіла в крісло навпроти Ларса. Обслуга хутко виконала свою роботу і поспішила покинути приміщення.

На обідньому столі серед букетів зі свіжими квітами ароматно парували гарячі страви, вабили художньою красою холодні закуски. На сервірувальному візку у відерці з льодом спочивало ігристе вино. Поруч на тарелях у чудернацькому візерунку поєдналися солодощі та фрукти. Усе це створювало романтичну атмосферу, от тільки Рамії було не до цього.

Вона почувалася досить ніяково, але вперто вдавала, ніби в неї все гаразд. Рамія продовжувала спостерігати за полум'ям у каміні й уникати прямого погляду Ларса. Чоловік не спускав з неї очей, і дівчині дуже хотілося б дізнатися, про що він думав у цей час. Тим часом Блер різко встав із крісла, підійшов до Рамії, тепло посміхнувся і простягнув їй руку:

— Ходімо обідати, крихітко. Мій шеф-кухар явно прагнув нам догодити, тож не будемо його розчаровувати.

У Рамії аж сироти побігли шкірою від його голосу. Водночас спогади про те, як вони вночі кохалися, накотилися приємною хвилею, згорнулися клубочком внизу живота, а потім ударили теплим промінням по кожній клітині її тіла. Це відчуття було надто гострим, і Рамії ставало вкрай важко зберігати холодний вираз обличчя й удавати, що вона ображена. Тим паче, що вона вже й забула, чому ображалася.

Це тривало секунди, але Ларс помітив, як розширилися зіниці дівчини, як привідкрилися її вуста, жадаючи поцілунку, і як вона намагалася опанувати себе.

Тепло, радість і задоволення розлилися чоловічим тілом, наповнюючи його бажанням. І щойно Рамія несміливо вклала свою долоню в його руку й піднялася з крісла, він підхопив її під сідниці і за мить опинився з нею в ліжку. Навіть якби вона пручалася, Ларс знав, що не відпустить її. Нехай обманює кого хоче, та він бачив, що вона бажала його в цю хвилину і в цю мить. Дівчина не опиралася, вона мліла й танула від поцілунків. І лиш згодом тихенько й грайливо запитала:

— А як же шеф-кухар? Ти вже не турбуєшся, що розчаруєш його?

— А ми йому не скажемо! — з посмішкою відповів Ларс.