-15- Обід зачекає

Ларс увірвався до свого номеру. Його серце, вражене зізнанням Рамії, шалено калатало. Хто знав Ларса холодним, спокійним і врівноваженим, зараз би дуже здивувався. Чоловік метався по кімнаті, наче дикий звір у клітці. Всі події пов'язані з дівчиною, його емоції, реакція на неї  розривали його логічну раціональність. А тепер, він, як якийсь мазохист збирається провести з нею ніч в одному приміщенні. Ларс зайшов до ванної кімнати і трохи освіжив обличчя. Поглядом зачепив своє відображення в дзеркалі. Його очі палахкотіли шаленим вогнем, ніби відображаючи всі внутрішні почуття.

Зануривши голову під холодну воду, чоловік відчув деяке полегшення. Вже більш спокійно витерся рушником, одягнув нову сорочку і вийшов у вітальню. 

Прочинилися двері, два офіціанти вкотили сервірувальні візки. За ним забіг портьє. Ганс так квапився виконати наказ пана Блера, що не відразу запримітив його в кріслі біля каміну. Парубок різко пригальмував і,  ніяковіючи, пролепетав:

— Вибачте, господарю, не помітив. Я, думав, що ви ще не повернулись.

Ігноруючи вибачення, Ларс задумливо запитав:

— Гансе, чи маємо ми ще вільні апартаменти?

— На жаль ні, сьогодні зранку заселилося багато постояльців. Пани, що забронювали номер леді Айрін вже прибули. Я запросив їх до музичної кімнати перепочити з дороги.

— Молодець! Іди, працюй! — підбадьорив Ганса Ларс. А подумки додав: "Значить, така доля!"

Портьє вийшов в коридор і віддав накази. Після в вітальню прибули служки з речами Рамії, а потім і сама дівчина. Вона так і не переодягнулася. Заправила чоловічу сорочку в шкіряні штани і поверх накинула такий же жилет. Погляд найманиці не віщував нічого доброго. Дівчина мовчки сіла в крісло навпроти Ларса. Обслуга хутко виконала свою роботу і поспішила покинути приміщення.

На обідньому столі серед букетів зі свіжими квітами ароматно парували гарячі страви, вабили художньою красою холодні закуски. На сервірувальному возику у відерці з льодом спочивало ігристе вино. Поруч на тарелях в чудернацькому візерунку поєдналися солодощі та фрукти. Все це створювало романтичну атмосферу, от тільки Рамії було не до цього.

Вона почувала себе досить незручно, але вперто робила вигляд, що в неї все гаразд. Рамія продовжувала спостерігати за полум'ям в каміні і уникати прямого погляду Ларса. Чоловік не спускав з неї очей, і дівчині дуже хотілося б дізнатися про що він думав в цей час. Тим часом Блер різко встав з крісла, підійшов до Раміі, тепло посміхнувся і протягнув їй руку:

— Ходімо обідати, Крихітко, мій шеф-кухар явно прагнув нам догодити, то ж не будемо його розчаровувати. 

У Рамії аж сиротинці побігли шкірою від його голосу. Разом спогади про те, як вони вночі кохалися, накотилися приємною хвилею,  згорнулися клубочком внизу живота, а потім вдарили теплим промінням по кожній клітині її тіла. Це відчуття було надто гострим, і Рамії ставало вкрай важко зберігати холодний вираз обличчя і вдавати, що вона ображена. Тим більше, що вона вже забула чому ображалася.

Це були секунди, але Ларс помітив, як широко розширили зіниці дівчини, як привідкрилися її вуста, жадаючи поцілунку і як вона намагалася взяти себе в руки. 

Тепло, радість, задоволення розлилося чоловічим тілом, наповнюючи бажанням. І як тільки Рамія несміливо вклала свою долоню в його руку і піднялася з крісла, він підхопив її під сідниці і за мить опинився з нею в ліжку. Навіть якщо пручатиметься, Ларс знав, що не відпустить її. Нехай обманює кого хоче, та він бачив, що вона бажала його в цей час і в цю мить. Дівчина не опиралася, вона мліла і танула від поцілунків. І лиш згодом тихенько і грайливо запитала:

— А як же шеф-кухар? Ти вже не тривожишся, що розчаруєш його?

— А ми йому не скажемо! — з посмішкою відповів Ларс.