-13- Таверна «Білий кіт»

Ларс прокинувся серед ночі у своїй кімнаті. Чоловік встав і невпевною ходою попрямував до дзеркала. Скуйовджене волосся, зім'ятий костюм, заспане обличчя — від учорашнього лиску нічого не залишилося. Ларс пригадав, як Рамія витанцьовувала з Еріком і мліла в його руках, як його друг не відводив захопленого погляду від дівчини, а вона весь час йому всміхалася. А він, Ларс, так жодного разу і не потанцював із нею.

​— Напився, мов свиня, краще й не скажеш! Кавалер на всі сто відсотків! — пожурив себе чоловік.

​Швидко скинувши одяг, Ларс попрямував до ванної кімнати, щоб привести себе в належний вигляд. Думки останнім часом не залишали його в спокої. Блер звик володіти ситуацією, знати всі невідомі, аналізувати і прогнозувати. А тут це — щось уїдливе оселилося в серці: і ниє, і крутить, і мутить. «Що б там не було, але потрібно поговорити з Рамією!».

​Ларс не міг і не хотів чекати ранку. Зрозуміло, що ніч і дівчина спочиває, але бажання побачити її штовхало чоловіка до дверей Рамії. Ларс чемно постукав, та ніхто не відчинив; смикнув за ручку — двері замкнені. Він повернувся до своїх апартаментів, взяв світильник і зайшов до Рамії через потайний хід.

​Ось на крісло була недбало кинута розкішна сукня, на столику біля дзеркала лежали прикраси. Під канапою валялися витончені черевички. Ларс несміливо прочинив двері до спальні і зазирнув. На застеленому ліжку були розкидані старі речі найманиці. Дівчини в кімнаті не було. Ларс ще раз обстежив апартаменти: двері замкнені зсередини, а от вікно у вітальні було відчинене й акуратно притулене, щоб холод не пробирався до кімнати.

​На мить ревнива думка кольнула Ларса: ану ж дівчина повернулася до принца? Але він швидко від неї відмахнувся. Чоловік повернувся до себе, швидко перевдягнувся в непримітне вбрання і покинув гостинний двір.

​Повертаючись із балу, біля «Рози вітрів» Рамія запримітила знайому постать. Ховаючись під навісом сусіднього будинку, чоловік у чорному чекав на неї. Дівчина непомітно махнула йому рукою через віконце.

​Карета під'їхала до рундука, швейцар підбіг і відчинив дверцята. Рамія попросила Дарін піднятися з нею і допомогти зняти сукню, а Мартін тим часом пішов провести Ларса до його кімнат.

​Після того як Берліки поїхали додому, дівчина ще трохи почекала і почала переодягатися. Добре, що покоївка вже принесла її старий одяг із пральні. Рамія із задоволенням натягнула улюблені шкіряні штани, теплу вовняну сорочку, жакет і ботфорти. Закрутивши у вузол волосся, одягла крислатий капелюх, озброїлася мечем та кинджалами і накинула довгий теплий плащ. Схопивши рукавички, найманиця відчинила вікно і перемахнула через підвіконня в ніч.

​Чоловік у чорному терпляче чекав у своєму укритті. Він бачив, як Рамія спритно, чіпляючись за виступи в стіні, спустилася з другого поверху гостинного двору і попрямувала в його бік.

​— Привіт, Нормане! Давно чекаєш? — запитала найманиця.

​— Доброї ночі, повелителько! Я готовий чекати вічність, якщо ви того забажаєте!

​— О, друже, прошу, без цієї пишномовності. Не на часі, — ласкаво посміхаючись, попросила Рамія. — Де всі наші?

​— Через дві вулиці, в таверні «Білий кіт». Народу повно, але ми завчасно замовили столик у закутку.

​— Чудово, тоді ходімо, бо на бенкеті була, а майже не їла й не пила! — жартівливо промовила найманиця.

​Рамія підхопила Нормана під руку, і вони попрямували вулицею. М'яко сяяли гасові ліхтарі. Пролітав дрібний сніжок, кружляв, підхоплений вітром, осідав білими купками, тулився до дерев і стін будинків. По вулицях ще снували екіпажі — гості та жителі міста поверталися з балу. Прості городяни святкували початок зимових свят у тавернах, тому біля закладів зустрічалися гамірні компанії. Траплялися і пари, і поодинокі перехожі, які діставалися додому.

​Таверна «Білий кіт» була звичайним закладом. Дерев'яна будівля нічим не вирізнялася із загальної міської картини. Лише чимала вивіска у вигляді кота, що обіймає пляшку, вказувала на призначення приміщення. Всередині харчевня виявилася досить чистою і затишною: дерев'яні меблі, зелені скатертини та вази з сухоцвітом на столиках. На стінах висіли гірлянди з цибулі, часнику, колосся і червоного перцю; чисті вікна прикрашали жовто-зелені фіранки. Пишнотілі подавальниці вправно розносили їжу з напоями.

​Норман підвів Рамію до їхнього столика, за яким сиділо четверо чоловіків. Вони про щось балакали, але коли побачили найманицю, відразу підвелися і привіталися в шанобливому поклоні. Всі як один — коротко стрижені, високі, кремезні, з гарною бойовою підготовкою. Рамія кивнула у відповідь. Гор, Ян, Мак і Дір — її вірні охоронці і за сумісництвом спільники у виконанні завдань для гільдії. Нерідко чоловіки брали на себе більшу частину роботи. Попри різний соціальний статус, Рамія вважала їх друзями, а радше — старшими братами. Норман допоміг дівчині зняти верхній одяг і повісив його разом зі своїм на вішалку. Дір галантно підсунув Рамії стілець.

​Розмістившись за столом, найманиця відчула, що зголодніла, адже за цілий день нічого ситного не їла. Норман покликав подавальницю. Спритна офіціантка засервірувала стіл ще на два куверти і прийняла замовлення. Овочеве рагу, смажені реберця, мариновані гриби, різні соління, пироги з м'ясом та капустою, молоде вино та сидр — усе це швидко опинилося на столі найманців.

​Чоловіки теж добряче хотіли їсти, тому деякий час усі насолоджувалися простими, але напрочуд смачними стравами, перериваючись тільки, щоб наповнити келихи та виголосити тост.

​Втамувавши перший голод, спільники перейшли до справ. Гор, Ян і Мак мали таємно супроводжувати Ларса і Рамію до маєтку Блерісів. Дір і Норман вирушали в Маракен, столицю Амарканду.

​— Нормане, мені потрібна будь-яка інформація про імператора: чим захоплюється, що і кого любить, усі його вподобання. Також мене цікавить політична ситуація в країні, ставлення народу до керівних еліт і настрої в самих верхах. І ще, — продовжувала роздавати вказівки Рамія, — я хочу знати, що сталося з учасницями минулих відборів.