-3- Договір у хижці

Рамія вийшла на потрібну галявину перед світанком, коли тільки засвітилися перші сполохи ранкової зорі. Серед одиноких могутніх дубів заховалася лісова хатинка. Найманиця не поспішала до хижки — спершу вирішила обстежити місцевість, чи часом немає засідки. На пригірку, в гущавині молодих ялиць, Рамія помітила двох Ларсових жеребців — Воронця і Красунчика, а також свою Сніжку. Тварини були повністю запряжені, а біля сідел кріпилися  округлі похідні мішки. Дівчина дуже зраділа, побачивши бойову подругу. На мить їй захотілося підійти, пригорнутися до Сніжки, почухати її за вушком і пригостити хрумким яблуком, якого, на жаль, не мала.

Щоб не сполохати коней, Рамія тихенько відступила і обійшла лісову хатину з усіх боків. Дівчина прораховувала різні варіанти подій. "Зі всього видно, що Ларс кудись намилився — і, мабуть, надовго! Зібрався і вирішив, що я поїду з ним. Хм, цікаво..."

Найманиця вагалася у своїх думках, адже не була впевнена в намірах чоловіка щодо неї. Його вчорашній вчинок перекреслив усю довіру. "Чи варто вислухати Ларса? Чи просто забрати Сніжку і податися світ за очі? І що ж це йому від мене потрібно?" 

Над хатинкою вився легкий димок, крізь закриті ставні пробивалося скупе світло. Як помітила Рамія — до хижки вела лише одна пара слідів. "Отже, Ларс був сам і зовсім не переховувся." Вона вирішила, що не має сенсу тривожитися, й легкою ходою підійшла до хатини. "Все одно треба обговорити неприємні обставини!" — вирішила дівчина. Смикнувши двері, вона поринула у вир автоматів м'ясної юшки, пшеничних коржів і трав'яного чаю. В животі забурчало — згадалися і спрага, і голод, і безсонна ніч. Біля печі, спиною до неї, стояв Ларс, ретельно помішуючи  у казані густе вариво. Чоловік зовсім не здивувався її появі — повільно повернувся й, як ні в чому не бувало, посміхнувся.

— Привіт, колего, я майже встиг приготувати тобі сніданок!
— Привіт, Ларсе! — зніяковіло відповіла найманиця.
Десь разом зникло все бажання з'ясовувати стосунки, обговорювати ситуацію, чи доводити, який він козел.

Дівчина з подивом спостерігала сюрреалістичну картину. "Голова гільдії — непереможний, жорсткий, авторитарний, гонористий... і готує для неї супчик. Очманіти можна!" В лігві на спільних трапезах в Ларса був особистий подавальник, а всі страви готував кухар.

Вона на хвилину замилувалася чоловіком: "Який же він статний і невимовно гарний тією чоловічою красою, що зводить жінок з розуму!" Рамія проморгалася, струснула головою — дурним думкам заманулося осісти в її мізках. 

Тим часом, Ларс спритно зняв казан, поставив на хиткий стіл, насипав густу страву в глиняні тарілки, розломив пшеничний корж, а в кухлики налив ароматного чаю з цілющих трав. Він жартівливо вклонився і жестом запросив до столу:
— Прошу Вас, вельми шановна Раміє, розділити зі мною цей нехитрий сніданок!
На якусь мить дівчина подумала, що все це їй сниться, але голодний спазм в шлунку швидко вказав на реальність.

Навариста юшка з солоного м'яса, овочів і пшона, приправлена туманськими спеціями —здавалася їжею богів. Уже випито другий кухоль трав'яного відвару, а Ларс усе мовчав. Він лише зрідка поглядав на дівчину. Рамія теж мовчала, аж поки їй не набридла ця нав'язана гра.
— Може, вже поясниш, що відбувається? Що це за мандрівку у вигляді небіжчиці ти мені влаштував? Якщо не довіряєш, то треба було так і сказати. Якщо вважаєш в чомусь винною — надай докази!
Ларс відкинувся на спинку стільця  і зосереджено глянув їй у вічі:
— Поясню. Мені потрібно було, щоб ти стала "вільною". Так склалися обставини: я відходжу від справ, а головою гільдії тепер став Піт.

Він коротко розповів про все, що трапилися за її відсутності. Рамія була приголомшена:
— Брігіта, ця пустоголова білявка і зрадниця? Сильно! Ми всі її недооцінили… Отже, я можу шукати нове місце роботи? 
— Так, а можеш поїхати зі мною! Відверто кажучи, я на це дуже розраховую.
— Судячи з того, як споряджені коні — ти дуже розраховуєш! — покепкувала дівчина з колишнього начальника.

Ларс посміхнувся у відповідь і в його очах, кольору темного меду, запалахкотіли вепелі вогники.
— А я ні грамини не сумнівався, що перед тим як зайти, ти прочешеш місцевість вздовж і поперек.
— А то! То що там за пропозиція сумісної подорожі? Чесно кажучи, я вже трохи втомилася від усіх цих митарств, хочеться десь осісти, вийти заміж, мати двійко діточок! — сказавши це,  дівчина замріяно подивилася крізь Ларса.
Чоловік гучно засміявся, та так, що сміх перейшов у регіт, а потім у кашель.
— Раміє, ти смерті моєї бажаєш, нащо так жартувати! — подивившись на насуплену дівчину, Ларс спохватився. — Це не жарт? Серйозно? Святі праотці, ще мабудь, не народився той чоловік, що при своєму розумі візьме тебе заміж! 
Ларс знову прийнявся реготати і бити рукою об стіл, поки біля його пальців не влучив кинджал Рамії. Це швидко привело чоловіка до тями. Не те, щоб Ларс боявся пари порізів, але навіщо йому ці неприємності, коли можна обійтися без них. Інтуїтивно він прибрав руки зі столу.
— Тут немає нічого смішного! — процідила крізь зуби найманиця. — Якщо ти не бачиш в мені жінку і матір, то це не означає, що інші теж не бачать!
В очах Рамії закипала лють. "Мабуть, я натиснув на болюче місце!" — подумки вирішив Ларс.
— Гов-гов, охолонь дівчино, здаюсь! — чоловік жартівливо скинув догори руки. — Ти справжня красуня, Раміє — це тільки сліпий не помітить! Але ж біля тебе страшно, не мені, звісно, — самовпевнено зазначив Ларс. — Твій норов крутіший, ніж скелі в Анейроні! Ти смертельно небезпечна і занадто для нас, чоловіків, розумна! 
Рамія хмикнула, посміхнулася кутиками губ, змінивши гнів на милість.
— Давай до суті! Що за справа в тебе, Ларсе?
Чоловік вмить посерйознішав, скуйовдив однією рукою на голові чорняве, ледь хвилясте волосся. "Якби так розказати, щоб нічого зайвого?" — крутилося в голові у Ларса. Йому потрібна її згода, і часу засиджуватися в хижці особливо не було. Зібравшись з думками, Ларс почав:
— Я потрапив в Ейріш випадково, вісім років тому.  Амаркандський торговий корабель, на якому я служив помічником капітана, мав дістатися в колонію Орісан, але потрапив у жахливий  шторм. Вижили тільки я і Піт. Як ми дісталися берега, тільки боги знають. Без документів, без грошей... Добре, хоч мовою володіли. А от тепер настав мій час повернутися на батьківщину, в Амарканд. І для тебе там є важливе завдання за дуже щедру винагороду. Якщо погодишся — то цілком зможеш собі дозволити не просто осісти, а стати айрі, отримати титул і землі. Буде, що дітям передати в майбутньому.
Рамія неспішно, не спускаючи очей з чоловіка, витягла зі стільниці кинджал, провела пальцями по гострому лезу, покрутила в руці і сховала зброю в запоясник. Знову пронизливо подивилася на чоловіка, але той витримав погляд. Найманиця встала, підійшла до Ларса, наклонилася до нього і прошепотіла йому біля самого вуха:
— М'яко стелиш та боюся, що твердо спати буде! Якби тебе не знала, подумала б, що у тебе трохи дах поїхав. Яким чином я отримаю землі ще й титул? І що це таке тобі потрібно, що обіцяєш золоті гори?
Такі дії збентежили чоловіка, але він і бровою не повів. Натомість, Ларс повернувся до Рамії так, що їхні обличчя були на відстані поцілунку і так само пошепки відповів:
— Якщо я обіцяю то здатний виконати! Ти, подруго, добре це знаєш. А потрібна мені всього одна малесенька дрібничка — артефакт "Серце дракона". Чула про такий? — запитав майже в вуста Рамії Ларс.
— Ні, не чула, — хитро відповіла дівчина. — Але, коли чую від тебе слово "дрібничка" — то справи повне лайно! — відповіла Рамія.
— Це означає, що ти згодна? — поцікавився чоловік, затамувавши подих.
— Не зваблюйся передчасно! — найманиця поклала руки йому на плечі і легенько погладила. — Я хочу за свою роботу Ізірську долину! І все, що там знаходиться: замок, фортецю, порт, села, містечка — у повне, одноосібне володіння.
Рамія відчула, як напружився Ларс під її руками. О, вона його чудово розуміла. Це був ласий шматок. Недосяжний для голови гільдії, але можливий для володаря рідкісного артефакту, тому на менше вона не згодна.
— То ти кажеш, що не чула про "Серце дракона"? — розтягуючи слова, запитав Ларс. 
— А це має значення? Я ж не питаю, навіщо і для чого тобі грабувати скарбницю імператора! Чи ти думаєш, я повірила в твої казочки про потерпілого помічника капітана?! — жорстко відповіла найманиця.
Ларс не очікував такого напору. Він по-новому, зацікавлено подивився на співрозмовницю. "Так, про помічника він трохи перебільшив, ну може не трохи…, але ж корабель таки потонув. Тільки звідки найманиця дізналася, що він добряче прибрехав? Ця історія багато де проканала."
Рамія тим часом спостерігала за здивованим обличчям співрозмовника і зловтішно посміхалася. Вона теж гадала, чи буде Ларс допитуватися, звідки в неї така впевненість в його обмані. Але чоловікові так була потрібна її поміч, що він вирішив зам'яти цю слизьку тему і виконати всі умови їхнього авантюрного договору.
— Добре, буде тобі Ізірська долина! — погодився Ларс і ледь чутно пробурмотів. — Жадібне створіння!
Дівчина зробила вигляд, що не розчула останні слова, натомість продовжила:
— Слів мені замало! Занадто високі ставки, тому я хочу, щоб ми закріпили наш договір клятвою на крові!
Ларс скривився, але про щось подібне  він здогадувався, тому погодився і на це. Рамія дістала кинджал, легенько полоснула по своїй долоні, потім передала зброю чоловікові. Ларс повторив дії найманиці. Після, вони потиснули один одному розсічені руки і промовили слова клятви за давньою традицією. 
— Ну раз ми все владнали, то треба вирушати, путь неблизька! — сказавши це, чоловік заметушився, хутко зібрав посуд зі столу, сполоснув і сховав у дорожню торбу.
Складалося таке враження, що він переживав, що дівчина передумає, тому чим швидше хотів вирушити в дорогу. Рамія ж навпаки, не задавала ніяких питань і не виказувала будь-якого занепокоєння.
Вона винесла надвір недоїдки для лісових мешканців, потім співучасники зачинили хижку і вийшли до коней.