-1- Небіжчиця

Важкі сірі хмари сіялися мрякою. Останнім пожовклим листям завивав свою тужливу пісню осінній вітер.

По розгаслому безлюдному тракту повільно переставляла копита стара кобила, тягнучи  скрипучий віз.  Довгий час Зіроньку не запрягали, але чомусь саме сьогодні про неї згадали.  Кобила навмисно не поспішала, чим не жарт дратувала своїх пасажирів.

Візник Піт і його попутник Брут, проклинаючи негоду, зігрівалися міцним питвом. Невеличкий навіс над возом майже не давав захисту. Холод крізь брудні лахи пробирав до кісток, а вітер так і норовив зірвати з давно немитих голів засмальцьовані картузи. Чоловіки мріяли якнайшвидше виконати завдання глави гільдії і прихистити свої промерзлі кістки біля печі у корчмі матінки Го. Дешевий ром, проста їжа, розпусні дівки на будь-який смак, невибагливі кімнати на другому поверсі — що ще потрібно стомленим мандрівникам?!

— Слухай, Піте, може того... — сплюнув крізь гнилі, щербаті зуби Брут. — Скинемо небіжчицю на узбіччя? Яка в біса різниця, де дикі пси обгризуть її кістки! Бісова матір! Я замерз! Давай скоротимо шлях, а? Ще цю довбану касу до хижки везти!

— Бруте, ти безсмертний? Чи, може, в тебе, як у кота, дев'ять життів? Ларс наказав тіло вивезти на звалище! Не на узбіччя, січеш?! — роздратовано відповів візник.

Брут насупився, піджавши товсті, обвітрені губи. Йому геть не подобалася вся ця ситуація. Чому саме він мав пертися в таку негоду і виконувати брудну роботу? От підрізати когось в глухому провулку чи стребувати данину на ринках — ось це він любив! Це був його профіль.

Якийсь час чоловіки їхали мовчки. Сердито завивав вітер, а в такт йому скиглили колеса воза: скрип-скри-ип-скри-ип...

Брутові було нудно — він любив потеревенити. Ця гра в мовчанку його бісила, і щоб розрядити обстановку, чоловік заговорив — більше до себе:

— Ні, ну Ларс крутий! Як він усе обставив! Га? Запросив усіх за стіл, нагодував, напоїв, а потім питає у небіжчиці: "Скажи, Раміє, а що по закону гільдії роблять зі зрадниками?" А вона, нічого не підозрюючи, відповідає: "Отрута, смерть і труп в канаві!" А Ларс такий: "Все вірно, от за твою зраду — тобі трунок з андрагани! Спочивай з миром, Раміє!" І хлоп, дівка впала під стіл. От так — швидко і без шмарклів! Ги-ги-ги!

Брут, смакуючи свою розповідь, гидко розсміявся. Потім насупився і прошипів:

— Шкода, що вона так легко відбулася. Ні, щоб нам віддати її для забави, а так — що тепер, що?.. Тьху! 

Піт геть не поділяв веселощів свого напарника і його збочених бажань. Ці пусті теревені остаточно зіпсували йому настрій.  Кутаючись в благенький, залатаний плащ, чоловік понуро правив конем. Ще й відморозок Брут виводив з себе. А це його удавання, що вони стоять на одному щаблі в ієрархії гільдії, вже добряче напружувало. Але нічого, ще трішки потерпіти, і він, Піт, покаже цьому покидьку, хто в хаті господар! 

Одноманітний пейзаж навівав тугу. Інколи чулося поодиноке каркання ворони. Брут вовтузився, вертівся, прикладався до пляшки. Щось собі нафантазував в своїх недолугих мізках, а потім бовкнув:

— Піте, а Піте, Рамія кралечка ще та була — струнка, формена... Може, поки вона ще тепла, ми її того, ну ти зрозумів... по черзі? Я згоден бути другим!

Візник від несподіваної пропозиції так смикнувся, що аж кобила зупинилася. Піт повільно повернувся до Брута, ледве стримуючи лють, але все одно на дні його синіх очей спалахував гнів.

— Відморозку, стули свою погану пельку, чуєш?!  І досить уже напиватися! Ти! Далі їдеш мовчки! І тримай свої причандали у штанях, бо інакше — ляжеш разом з Рамією. Будеш її провідником у потойбіччя! Я дохідливо пояснив?! — грізно  процідив крізь зуби візник.

— Гей, Піте, чого вскинувся! Вона ж усе одно вже мертва!— розлючено виплюнув негідник. — При житті чоловіком не балувана, навіть Ларса відшила, то хоч зараз ...

Але Брут не договорив — Піт добряче придушив йому горлянку.

— Це останнє попередження, бовдуре! Зараз скидаємо тіло в яр, потім веземо казну в хижку, закопуємо — і можеш вештатися по дівках, якщо ще є бажання!

Брут хрипів і сіпався в сталевих обіймах візника, поки той нарешті не відпустив його.

Чоловік зсунувся на дно воза, намагаючись відновити дихання. Невимовна злість охопила Брута, і задумав він на під'їзді до хижки поквитатися з Пітом: ніж у спину — і кінці у воду. Тим більше дві скрині золота були вагомим доважком. "Ця стара кобила, звісно, не надійна, але деякий час можна виграти, заплутати сліди, заховати золото і почати нове життя без гільдії!" —марив він, зачаївшись у своїх темних думках.

Піт неспішно дістав батіг, змахнув віжками й цмокнув. Зіронька вскинула голову, шарпнулася й, вгрузаючи копитами в багнюку, потягла повозку далі.

Поступово рідкий перелісок обабіч дороги змінився на зарості ліщини та дикої лози. За рогом виднілося міське звалище. По купах непотребу, незважаючи на негоду, неквапливо лазили безхатьки. Каркало чорне вороння, обліпивши верхів'я поодиноких дубів. За смітником було урвище, куди містяни скидали мертвих тварин, покійних безпритульних, повій та злодіїв. Сморід стояв страшенний. Подекуди в пошуках здобичі сновигали дикі собаки — ярги. 

Піт під'їхав ближче до яру. Чоловіки витягли з повозки, ретельно замотане в чоловічий плащ тіло дівчини. Піднесли до краю крутосхилу і зіштовхнули. Небіжчиця стрімко покотилася донизу. Ось так просто: ні сльозинки, ні жалю, ні хвилини мовчання.

Зробивши діло, Піт з Брутом хутко заскочили до тарантайки. Ще трішки — і до яру збредеться вся зграя яргів. І хоч дикі пси харчуються мертвечиною, випробовувати долю ніхто не хотів.  Навіть шкапа намагалася швидше дибати, аби покинути це згубне місце. 

Рамія, затамувавши подих, ще якийсь час прислухалася. Тіло нещадно нило від нестерпної поїздки та падіння, а ще цей сморід — їдкий, огидний, всепроникний. Тільки завдяки  багаторічним виснажливим тренуванням дівчині вдалося вдавати, що вона не прийшла до тями. До зубовного скреготу хотілося звернути товсту Брутову шию за його збоченні наміри!