Глава 32

Глава 32.

Останній місяць вагітності для Мири був по особливому тяжким. Ну, по-перше, дівчину мучили часті головні болі, що неабияк дратували її. По-друге, Мира так швидко втомлювалася, що довгі піші прогулянки, які колись вона так полюбляла, відтепер були нестерпними і перетворилися на окремий вид тортур. А по-третє, чим ближче було до пологів, тим сильніше дівчина нервувала з приводу темного Серця. Адже, вона не знала, як саме воно поведе себе в момент, коли на світ буде з’являтися її дитина. Добре, що хоч ведіння всі ці місяці не дошкуляли Мирі. Немов і зовсім не мала вона дару передбачення.

Щодо Імператора, то він також останні дні ходив сам не свій. Завжди похмурий і ніби весь у своїх думках. І як би Мира не випитувала його, що ж трапилося, чоловік наполегливо продовжував мовчати. А одного дня, зібравши невеликий загін воїнів, Драган, не пояснюючи нічого, відправився за гори.

Мира місця собі не знаходила. Ніяк не могла збагнути, що ж найшло на її чоловіка. І навіть Троян, його найкращий друг і радник, не міг пояснити такої дивної поведінки свого імператора.

Сидіти в замку дівчина не могла. Якесь дивне відчуття небезпеки з’їдало її з середини. Тому, зібравшись, Мира вирішила поїхати до Мо. Лише там могла почувати себе хоч трохи захищеною.

До хатини знайомої вона дісталася ближче до вечора. Оскільки, повертатися до палацу дівчина не мала жодного бажання, вона відразу ж відправила візника назад.

- Приїдеш по мене завтра по обіді. - Мовила Мира, перш ніж розвернутися та сховатися у хатині Мо.

Та тоді Імператриця і уявлення не мала, що їй все ж доведеться затриматися у цьому домі трохи довше, ніж вона того планувала.

До пізньої ночі Мира розмовляла із Мо, розповідаючи їй, як сильно вона хвилюється за свого чоловіка. Дівчина не знала і не розуміла, чому саме він, не сказавши ні слова, зібрав своє військо і вирушив у похід.

- Останніми днями Драган сам не свій. Постійно ходить похмурим та літає десь у своїх думках. Я нутром відчуваю, що його щось тривожить. - Мира ділилася своїми переживання, адже місця собі не знаходила. Похнюплений стан чоловіка змушував її неабияк страждати. - А цей його неочікуваний похід. Він просто зірвався з місця і вирушив за гори, навіть не попрощавшись.

- Насувається щось лихе, дівчинко. І, гадаю, що твій чоловік це відчуває. - Задумливо відповідала жінка, поглядаючи у темне вікно.

- Про що ти, Мо?

- Не знаю, як це пояснити. Це ніби десь у середині. - Мо торкнулася своїх грудей. - Щось підказує мені, що на нас чекають зміни.  

Погомонівши ще трохи, Мира збагнула, що від втоми її просто клонить у сон. Тому, вставши з-за столу, дівчина вже збиралася піднятися на гору, щоб лягти спати. Та раптом, її скрутив нестерпний біль, а по ногах потекла тепла вода.

- Мо? - Дівчина налякано поглянула на жінку, не розуміючи, що ж з нею таке відбувається.  

Втім, Мо зовсім не розгубилася. Тихо промовивши одне єдине слово «Дитина», жінка швидко почала готувати все необхідно для пологів.

Тяжкою була ця ніч для Мири. Нестерпний біль сковував її тіло, а з чола стікав липкий піт. Міцно стискаючи у руках простирадла, дівчина несамовито кричала, прогинаючи своє тіло у дугу, після кожного нового приступу.

- Ще трошки, люба. Потерпи. Дитя от-от з’явиться. - Слова Мо, які б мали діяти заспокійливо, навпаки, ще дужче дратували Миру.

- Я більше не можу! - Кричала від болю дівчина. - Де мій чоловік?! Мені потрібен Драган!

- Його немає, дівчинко. Він поїхав. - Мо намагалася говорити спокійно.

- Я хочу, щоб він був поруч! - Наполягала на своєму Мира.

Та що могла вдіяти Мо? Звісно ж нічого. Викликати чи переносити людей у просторі було не в її силах. Тому жінка просто робила свою роботу, щоразу намагаючись заспокоювати Імператрицю.

І вже на ранок, після довгих і пронизливих криків, знесилена та бліда Мира тримала на руках маля, що було обгорнуте у біле простирадло.

- Моя маленька Меліна. - Дівчина ніжно гладила крихітну ручку своєї новонародженої донечки, й досі не вірячи в те, що від сьогодні вона стала справжньою матір’ю.

Та, нажаль насолодитися всіма радощами материнства Мирі певно і не судилося. Адже, вже до обіду дівчина почала відчувати нестерпний біль по всьому тілу. Складалося враження, що її просто розривають із середини, а кожну її кісточку повільно із якимось невимушеним задоволенням ламають.

- Мо, що зі мною?! - Кричала в агонія дівчина, не в силах боротися із цими муками.

- Серце Морока. Воно тебе вбиває, Миро. 

Жінка панічно перебирала всі свої баночки і скляночки, намагаючись знайти серед них засіб, який би мав здатність притупити цю біль. Знайшовши щось потрібне, Мо швидко підбігла до Мири, яка хаотично крутилася в ліжку.

- Ось, випий. Це зніме біль. 

Дівчина слухняно проковтнула огидну рідину. А Мо, тим часом вже кинулася до скрині, що стояла десь у куті кімнати. Діставши звідтам фоліант свого батька, жінка почала панічно гортати сторінки, шукаючи потрібне заклинання.

- Потерпи, дівчинко. Потерпи. Де ж цей ритуал... - Бурмотіла само до себе. - Я точно його бачила... Ну ж бо...