Глава 28

Глава 28

Мо, як і завжди, стояла біля печі, помішуючи якесь вариво, що кипіло в казані. Жінка знала, що деякі трави потрібно відварювати лише вночі. Так, їхні магічні властивості ставали сильнішими. Цьому її навчила прийомна мати, а ту її матір. Знання в родині Мо передавалися з покоління в покоління. А ще її нащадки вміли вдосконалювати те, що знали їх попередники. Надихали свою магію чимось новим, тим самим роблячи її все сильнішою і сильнішою. 

Жінка якраз промовляла заклинання, вдихаючи в своє зілля магію, аж раптом її перебив гучний стукіт в двері. На мить, Мо застигла. Знала, що ніхто з жителів Цитаделі не прийшов би до лісу, та ще й посеред ночі. Всі, хто приходив за зіллям, зазвичай намагалися встигнути до заходу сонця. Адже, кожен боявся злих духів. І не дивно, жінка сама попрацювала над цим, створивши надійний захист. Не надто любила вона чужинців і була абсолютно впевнена, що не всі гості приходили до неї із добрими намірами. Життя навчило Мо багатьом речам. І в першу чергу – не довіряти людям.   

Та стукіт повторився. І цього разу, він був ще гучнішим і наполегливішим.

- І кого це принесло посеред ночі? – Жінка відклала дерев’яну ложку, якою мішала зілля, та взявши ножа (про всяк випадок), що лежав на столі, попрямувала до дверей.  

- Сьогодні я вже не приймаю. – Мо відчинила двері. І слова, що вже були на по готові, щоб прогнати надокучливих нічних гостей, так і не злетіли з її вуст.

Перед жінкою стояв Драган. І хоч обличчя чоловіка було спокійним та все ж, Мо встигла вловити в його погляді немалу стривоженість. На руках він міцно  тримав Миру, яка була без свідомості.

- У неї сильний жар. Вона вся тремтить і її треба терміново зігріти.

Драган переступив поріг будинку і, посунувши Мо своїм тілом, пройшов у середину.

- Що з нею трапилося? – Жінка зачинила двері, та поспішила приготувати місце, куди можна було б покласти Междемиру.

- Думаю, вона потрапила під дощ. Ще й холодний вітер… 

Постеливши ковдри та шкури тварин на підлогу біля каміну, Мо вказала Драгану, щоб той поклав Миру на них.

- І що вона робила в лісі в таку погоду? – Мо уважно дивилася на чоловіка, який в цей момент дбайливо вкладав Миру на ковдри.

- А хіба зараз це має якесь значення? – Байдуже запитав чоловік.

Збагнувши, що він більше не скаже і слова, Мо пішла до шафи, де зберігала всі свої трави та настоянки.

- Роздягни її. – Взявши все, що їй було необхідне, жінка підійшла до каміну, ставлячи на рорзпалений вгонь відро з водою.

Драган на мить застиг.

- Ну ж бо. З неї потрібно як найшвидше зняти мокрий одяг. А як роздягнеш, накрий он тією ковдрою. –

Жінка продовжила поратися біля вогню, готуючи все необхідне. Будучи заклопотаною, Мо навіть не помітила, як руки Драгана почали тремтіти. Думками, чоловік розумів, що жінка має рацію, і Миру потрібно роздягнути. Та чомусь в цю мить почував себе ніяково. Його серце почало битися сильніше, а тіло палати немов вогонь. «Треба взяти себе в руки» - подумки заспокоював себе Драган. Тому, зробивши глибокий вдих та видих, чоловік почав дбайливо та обережно роздягати дружину.

Коли Драган накрив оголене тіло Мири ковдрою, позаду нього вже стояла Мо.

- Все синку. Тепер моя черга про неї подбати. 

- Я її не залишу. – Драган говорив владно, не бажаючи залишати дружину.

- На тобі обличчя не має від втоми. Он які мішки під очима. До того ж, тобі також потрібно переодягнутися та зігрітися. Одяг я поклала он там на лаві – жінка показала в бік каміну, біля якого і дійсно стояла довга та широка лава, накрита товстою ковдрою. – Не вистачало, щоб і ти зліг з гарячкою. Про Миру я подбаю. Вже завтра вона встане на ноги. А ти йди відпочивай. Тобі сили ще знадобляться. Навіть твоєму демону потрібен відпочинок.

На мить чоловік застиг. Він був неабияк здивований, почувши про зло, що сидить у ньому з вуст цієї жінки. Не багато людей знало про його страшну таємницю. То, звідки ж вона дізналася?..

- Не лише ти вмієш бачити сутність інших. – Немов прочитавши думки чоловіка, відповіла Мо. – Та про це ми поговоримо потім. Обіцяю, я спробую відповісти на всі твої питання. А зараз йди, відпочивай. А я тим часом подбаю про Миру, поки цей жар її не вбив з середини.

Драган вирішив змовчати. Життя його дружини зараз було важливішим за його секрети. Тому, він підвівся і пішов до лави, даючи змогу Мо займатися своєю справою.

На лаві і справді лежав сухий одяг. Цікаво, коли жінка встигла його принести? А найголовніше – звідки він у неї? Драган повернувся у бік Мо. Саме в цей момент, вона притримувала голову непритомної Мири і намагалася напоїти її якимось відваром.

Швидко переодягнувшись, Драган розвішав свій одяг на мотузок, поруч із вбранням дружини.

- Звідки в тебе чоловічий одяг? – Драган сів на лаву.

- Лишився від старого знайомого.

Драган здивовано поглянув на жінку.

- Я також колись була молодою і закоханою. – Спокійно відповіла Мо, продовжуючи розтирати руки та чоло Мири відваром з трав.