Глава 25

Глава 25

Поки Мира мчала до Мо, в середині у неї зароджувався вихор із різних почуттів, що, здавалося, переповнювали її вщент. Спочатку, вона нічого не розуміла. Потім, знову-і-знову, згадуючи історію, дівчину починала охоплювати злість. «Як жінка, яка замінила їй рідну матір, могла стільки часу приховувати від неї її походження?! Чому вона ніколи не розповідала звідки була родом її мати?!Чому приховала те, ким була сама Мира?!»

Високо над головою лунав гуркіт грому. Небо, що хвилину тому було ясним та чистим, вмить затягло чорними хмарами, погрожуючи ось-ось випустити затяжну зливу. Та Мира на це не зважала. Зіскочивши з  Менефіста, дівчина вихором увірвалася у хатину і голосно грюкнувши книгою по столі сердито запитала:

- Що це все значить, Мо!? Чи може мені тебе називати Морена?

- Де ти… - Жінка явно була здивована, якщо і не шокована. Зараз перед нею лежала книга, яку вона не бачила вже двадцять років.

- А хіба це має значення? – Мира схрестила на грудях руки. – Я хочу знати чи все, що там написано – правда.

- Не може бути! – Засліплена люттю та нерозумінням, дівчина тільки зараз помітила, що в кімнаті Мо була не одна. Марго, що увесь цей час сиділа на лаві біля стіни, підійшла до столу та, схилившись до книги, провела по ній рукою. – Це ж фоліант самого Дарія! Сто років його не бачила!

Жінка підхопила книгу та почала гортати сторінки, коментуючи майже все, що кидалося їй у вічі. 

- О, це ж зілля, що здатне зцілити недугу легень… А це від мігрені. А це заклинання здатне затьмарити розум. А це дозволяє зв’язатися із померлими.  О, а це…

- Годі, Марго! – Мо з докором подивилася на жінку.

- Та припини, Морено. У цій книзі майстер Дарій зібрав столітні знання наших предків. Та я душу була ладна віддати, щоб ще хоч раз побачити її. А ти «годі» та й «годі». – Та розуміючи, що Мо не жартує, Марго поклала фоліант на стіл.

- Майстер Дарій? Душу віддати, щоб ще раз побачити? Заждіть, то виходить ви знайомі? – Мира спантеличено дивилася на жінок.  – Мо, я хочу… Ні, я вимагаю, щоб ти мені все пояснила.

- Ну що ж, якщо ти так наполягаєш. – Мо вказала на стіл, запрошуючи всіх присутніх сісти, а сама, тим часом, взялася заварювати чай. Схоже, настав час відкрити всі завіси перед Мирою. І тепер на них чекала дуже довга розмова.

Коли запашний напій був готовий і жінка також вже сиділа за столом, вона, із сумом в очах, поглянувши на таку знайому книгу, промовила:

- Вперше я побачила цей фоліант, коли була ще дитиною. Пам’ятаю, як батько розповідав, що це робота всього його життя. В цій книзі були зібрані заклинання та зілля багатьох поколінь. А головніше, кожне з них було особисто перевірене батьком. Коли я підросла, то не раз запитувала у нього нащо він все це записує. Відповідь була завжди однаковою «Я повинен знайти рішення та спосіб». Тоді я не розуміла, що це означає. Та коли мені виповнилося шістнадцять і Морок оголосив війну всім мешканцям Острова П’яти Королівств я, нарешті, збагнула, що значили ті слова батька. Пригадую, я саме пройшла ритуал і увійшла в повну силу, коли батько зібрав наше плем’я та повідомив, як зло, яке спало на протязі п’яти століть, знову розпочало з нами війну. Звісно ж, я ще не усвідомлювала всього масштабу проблеми, але відчувала, що наші життя точно вже не будуть колишніми. На протязі чотирьох років батько часто відлучався в Ардаланію на збори, де всі мудреці ламали собі голови, шукаючи способу подолати Володаря Тіней. А до нас щодня надходили звістки про померлих у боях. Пізніше, наше поселення перетворилося на медичний пункт, куди постійно доправляли все нових і нових поранених. Коли саме ми перетворилися на центр спасіння я вже і не пригадаю. Та точно пам’ятаю, як серед цілителів, що прийшли нам на допомогу, була одна юна і доволі хоробра дівчина.

- Не вигадуй. – У розмову втрутилася Марго. – Я була страшенно наляканою і до того ж – наймолодшою цілителькою в Ардаланії.  Вчорашня випускниця з Академії, що я могла тоді зробити?

- Так, ти права – досвіду тобі бракувало. Але твоє цілительське відчуття не абияк допомагало. Миро, ти навіть не уявляєш скількох поранених їй вдалося знову поставити на ноги.

Однак, Мира якраз таки і уявляла, як вміє лікувати Марго. Адже, і її саму вона нещодавно витягла майже з того світу.

- Та на жаль, цього було не достатньо. Більшість з них все одно полягли у тій клятій битві. – Сумно додала Марго.

Жінки вмить похмурніли. Це були важкі для них часи. І, навіть, після багатьох років, згадувати про ті події все одно було дуже важко.

- Але, щоб ти не говорила, саме через твій дар, мій батько звернув на тебе увагу.

- А знаєш Морено, ти маєш рацію. Я пригадую, як в той день аж надто енергійно сварилася з одним старим і твердолобим цілителем, пояснюючи йому, що на одному із воїнів не просто звичайне поранення, а накладено досить дивне і хитромудре заклинання ілюзії. Бідолашний помирав від темної магії, в той час, як його лікували від переломів і поранень. Саме під час цієї суперечки майстер Дарій і помітив мене. Вислухавши всі мої пояснення, він приніс свій фоліант, і знайшовши там потрібне заклинання зняв темні чари з чоловіка. Тоді я вперше і познайомилася із цією дивовижною книгою. Потім майстер Дарій показав мені ще з десяток еліксирів та заклинань. І знаєш, я б з радістю ще залишилася у племені Опівнічних Нгаруї, та мене викликали назад до Ардаланії. Аж надто терміново я була потрібна королеві Анісії. Матері твого любого чоловіка. – Марго красномовно поглянула на Миру.