Глава 22

Глава 22

Багато питань залишалися для Мири без відповідей і їх рішення точно не можна було вирішувати на самоті. Та перш ніж йти до Трояна і ділитися своїми припущеннями, дівчина хотіла все як слід вивчити. Бути сліпою та неосвіченою і виглядати в очах кращого друга і  радника свого чоловіка нікчемною та недалекоглядною не дуже хотілося. Тому, спочатку Мира направилася до місця, де було зібрано чи не найбільшу колекцію знань і мудростей. Вона пішла до бібліотеки.

Гори книг, записів та карт переглядала Мира на протязі трьох днів. Вона майже не виходила з бібліотеки, вивчаючи все нові і нові матеріали та занотовуючи те, що на її думку було важливим. І чому раніше не приділяла всьому цьому уваги. Виявляється життя Острова було дуже насиченим та багатим. І не лише самою магією, а й іншими, не менш чудовими, речами.

Так, на протязі багатьох століть ці землі населяли артефактори – люди, чиї уміння та навики приголомшували всіх. Виготовленні ними речі були унікальними і по-особливому могутніми, здатними, як знищувати цілі Острови, так і породжувати нові. Однак, цей народ був вільним і не підкорявся ні імператорові, ні жодному іншому Острову. Всі вкрай важливі питання тут вирішувалися колективно, виносячись на всезагальні обговорення. Дуже часто, за право володіти цим народом і їхніми землями, Острів Семи Морів потерпав від завойовників із інших Островів. Війна за війною роками не полишали цих земель, руйнуючи все довкола та забираючи багато невинних життів. Щоб хоч якось захиститися і зберегти свій народ і Серце Острова, артефактори побудували фортецю, що здатна була уберегти не лише Серце а й увесь Острів. Адже, сам замок був одним великим артефактом, що в поєднанні із Серцем, створював наймогутніший захисний бар’єр. Так, бажаючі відкусити ласий шматок, потрапляли в пастку, вибратися з якої було не так вже і просто. Правда, як саме виглядали пастка і сам щит, чомусь ніде не згадувалося. Тому, лишалося гадати яка фантазія і винахідливість були властиві артефакторам.

Минали роки, ніхто так і не зумів узаконити свою владу над Островом і його народ продовжував собі мирно жити і далі виготовляючи чарівні речі та продаючи їх за великі кошти іншим народам. Та не все було так добре, як вважали Острів’яни. Десь років через двісті їхнього спокійного життя, на Острів прийшла біда. З далекого океану, до них, під одежиною звичайних торговців, прибуло військо одного дуже могутнього чаклуна, здатного пожирати енергію інших. Він хитрощами та обманом узаконив свою владу над Островом Семи Морів, якимось чином приборкавши захисні чари фортеці.

Так, вперше за тисячу років, на Острові Семи Морів з’явився імператор. Сказати про те, що він був жорстоким чи несправедливим не можна було. Адже, імператор правив досить мудро та виважено, впроваджуючи закони, які б мали покращити життя острів’ян та поліпшити їхній устрій. Принаймні, так зазначалося у записах, зроблених літописцями. Однак, для людей, що не звикли коритися волі і наказам одного, таке правління було рівноправне рабству. Тому, на Острові почалися масові протести та міжусобні війни між прихильниками імператора і тими, хто цю владу не приймав. І знову Острів охопила війна. Рік за роком між народом точилися криваві битви, яким не було кінця і краю. Через внутрішні конфлікти припинилися будь-які міжнародні відносини, оскільки нікому не хотілося підтримувати зв’язки із імперією, що воює. Імператор дуже добре розумів, що якщо не приборкати всі ці повстання, то на Острові крім випаленої землі та десятка могил більше нічого не лишиться. І єдиним виходом, який спадав володарю на думки, було Серце, яке після побудови фортеці так знайти нікому і не вдалося.  

Так, всі сили були віддані на пошуки могутньої енергії, що здатна була припинити все це. Минали дні, місяці та роки, а імператор все не покидав надії знайти найбільший скарб Острова. Звісно ж, як саме проходили пошуки в жодній із книжок не згадувалося, але врешті-решт, йому це вдалося. Серце Острова Семи Морів було в руках імператора. Та як виявилося, найбільшою проблемою було не знайти джерело енергії, а використати його так, щоб нарешті припинити цю безглузду і нікому не потрібну війну. І тут Миру знову чекало розчарування, адже в книжках не вказали як саме володар використав Серце. Лиш говорилося, що йому це далося не легко і він мусив заплатити якусь ціну, пожертвувавши чимось дуже важливим для нього. Та чим саме, також не писали.

- І так завжди. Самого цікавого нам не написали. – Засмучувалася Мира, читаючи ці записи.

Але дещо все ж згадали літописці – після використання серця, Острів розділився на ті частини, якими їх знають зараз. «Між Цитаделю та рештою земель із-під землі враз виросли могутні скелі» - Згадувалося в одній із книжок. Ці гори слугували своєрідним захистом від небажаних гостей, чиї помисли і думки були не чистими. Більшість магів і артефакторів втратили свої сили, ставши звичайними людьми навіть без найменшої іскри чарів у крові. «Таким було покарання за використання магії для війни та знищення собі подібних» - Писали літописці.

Потім все пішло своїм ходом. На Острові з’являлися поселення, на чолі яких стояли спочатку вожді, потім радники імператора, а вже потім і лорди. Люди вчилися обходитися в побуті не лише магією, а й речами, в яких зовсім були відсутні чари. Спочатку, звісно ж, було важко. Та все ж острів’янам вдалося знову відродити Острів та перетворити його у місце, де могли знайти свій прихисток народи з інших Островів. Артефактори і надалі вважалися найкращими умільцями, кращих за які не могли віднайти в жодному із континентів. Нащадки ж першого імператора, також прикладали не малих зусиль, щоб їхні володіння процвітали та збагачувалися. Останнім, хто підтримував політику своїх предків був імператор Даміїр Багатоликий, рідний дядько Владлена та двоюрідний дід самої Мири.