Глава 20

Глава 20.

В кімнаті було чомусь надто холодно і не затишно. Десь далеко лунала весела музика. А в Мири, що стояла спиною до дверей, тілом пробивав холодний піт від жаху, який вона відчувала. Позаду почувся скрип підлоги і дівчина зрозуміла, що в кімнаті вона була не сама.

- Думала, що зможеш сховатися від мене.

Від цього голосу, що наскрізь був просочений гниллю та холодом, Мира напружилася. Її руки і ноги почали тремтіти, а дихати раптом стало дуже важко. Немов щось стискало в грудях. Дівчина все ніяк не наважувалася обернуться. Та відчувши на своїй шиї гарячий подих, що пробирав до кісток, все ж зробила крок назустріч власному страху.

- Думала я не повернуся!

Мира дивилася в ці злі очі і не могла промовити і слова. Раптом її нічний кошмар вчепився руками у волосся, та потяг дівчину на себе.

- Ти моя власність, Междемиро, і належиш тільки мені.

Від його сміху тілом бігли мурахи, а ноги просто не хотіли тримати.

- Ти моя! Моя! Моя! – Повторював і повторював чоловік, продовжуючи тримати її за волосся.

Мира намагалася відбитися, чи покликати на допомогу, та чомусь у неї все ніяк не виходило. Здавалося, сили покинули її. Лише в голові билося одне і те саме - «Я не твоя! Моя душа належить іншому!».

Від жаху, що стискав тіло, дівчина не відразу зрозуміла, що її хтось кличе. І скільки ж було тривоги і страху в тому голосі.

- Миро! Дівчинко моя, прокинься! Це лише сон! – Долинало десь дуже далеко.

На цей знайомий і такий приємний поклик Мира всім серцем прагнула відгукнутися. Тому, борючись із ведінням та прикладаючи всі свої зусилля вона розплющила очі. Все було неначе у тумані і усвідомлення того, де знаходиться прийшло не відразу.

- Миро, це лише сон… - Почула вона тихий шепіт над своєю головою.

Драган міцно обіймав її, тримаючи на колінах та гойдаючи немов малу дитину. Чоловік розумів, що це не просто нічне жахіття. У дівчини було  ведіння. І, судячи з того як сильно вона зараз тремтіла, воно було точно не барвистим. Через мить, Драган відчув як сорочка на його грудях стала мокрою. Мира плакала. Так беззвучно та тихо, щоб ніхто не чув.

- Все буде добре, Миро. Я буду поруч, щоб не трапилося, і не дозволю, щоб тобі завдали болю. – Драган намагався говорити спокійно, щоб не видати гніву та власного страху, що так підступно зароджувалися десь в середні. Він добре знав, які страждання приносить їй дар передбачення, кожного разу відбираючи частинку її душі. Та на жаль вдіяти нічого не міг. Тому, лиш міцніше стискав дівчину в обіймах і ніжно колисав, заспокоюючи.

Наступного ранку Мира прокинулася на самоті. Відчуваючи на своєму обличчі теплі промені сонця, дівчина посміхнулася та потяглася у ліжку. Вперше, після нічного жахіття, її не накривало з головою те жахливе відчуття спустошення. Дивно, та поруч із Драганом, ведіння сприймалося в рази легше.  І це, неабияк, заспокоювало.

Ніжитися в ліжку не хотілося, тому швидко зібравшись, Мира вийшла з кімнати. Спочатку, вона пішла на кухню, де робота ще від самого світанку йшла повним ходом. Жінки щось нарізали, чистили, варили та запікали.

 Неола, яка першою помітила Миру, цього разу виявилася куди вимогливішою, і все ж виставила її за двері, стверджуючи, що імператриця не буде працювати на її кухні. Дівчина, з двома яблуками в руках, які встигла вхопити зі столу, стояла перед зачиненими дверима, спантеличено розглядаючи дерев’яну конструкцію.  

- Ну що ж, нехай так.

Посміхнувшись, Мира пішла до конюшень.

Старий Боб із рештою чоловіків, що доглядали за конюшнями, якраз зараз готували коней, щоб вивести їх на заднє подвір’я. Так, поки тварини прогулювалися та розминалися в спеціально оздобленому загоні, робітники могли привести до ладу їх стійла. А роботи у чоловіків, якщо бути відвертими, в рази побільшало, так як дві королівські стайні були переповнені кіньми воїнів, що прийшли разом із Драганом.  І це не рахуючи тих, що залишилися у місті та поселені.

- Панно? Що ж Ви так рано?

Помітивши Миру, Боб з посмішкою підійшов до неї.

- Не спиться. – Дівчина знизала плечима. – Та й Неола мене випхала з кухні. Каже «Де б це таке було, щоб імператриця сиділа з простими дівками і працювала на рівні з ними».

Вона намагалася більш виразно передати вислів кухарки.

- Так вона має рацію, панно. – Боб посміхнувся. – Ви більше не та непотрібна і ні на що не спроможна дівчина, якою були при батькові. Тепер Ви дружина імператора. Сама імператриця і володарка Острова. У Ваші обов’язки входить куди більше ніж просто куховарити на кухні. У Ваші руки поклали можливість вершити неабиякі зміни.

- Та хіба ж я зможу? – Мира безнадійно зітхнула. – Я навіть уявлення не маю, як воно – керувати.

- Ну, знаючи Вашу вдачу, думаю Ви неодмінно впораєтесь, панно. – Боб поклав свої старі, пошерхлі руки на плечі Мири, намагаючись її підбадьорити.

Чоловік можливо б сказав і ще щось, та його покликали і він мусив залишити Миру наодинці.

Дівчина, обдумуючи слова конюха, підійшла спочатку до Меніфеста, а потім і до свого старого приятеля – Оріана, яких ще не встигли вивести із рештою. Привітавшись з тваринами та пригостивши їх соковитими яблуками, вона попрямувала на задній двір.