Глава 19

Глава 19.

Стіл до вечері для імператора та імператриці накрили у їдальні. Вперше, Мира приймала участь у цьому дивовижному організаційному процесі. Вона особисто розставляла прибори та розкладала страви на столі. Звісно, спочатку її відмовляли та намагалися пояснити, що імператриці не личить виконувати роботу прислуги. Та дівчина і слухати нікого не хотіла. Відчувши себе нарешті хазяйкою в цьому домі, вона прагнула з головою поринути у його побут. Окрім того, їй дуже кортіло віддячити Драгану за ранковий подарунок. А інакшого способу, ніж приготування чогось смачного та сервірування стола власними руками,  Мира і не вигадала.

Сама їдальня була невеликою. Кімната, що просто створена для прийому їжі у вузькому колі родини, посередині якої красувався довгий стіл. Він був розрахований на персон десять, не більше. Та здавалося, що створили його для того, щоб кожен міг поділитися планами на день за сніданком, або розповісти про свої денні пригоди під час вечері. Великі вікна в підлогу, що зараз були щільно закриті тяжкими шторми. Канделябри зі свічками, що приємно освічували кімнату, створюючи романтичну атмосферу та відчуття спокою. 

Батько Междемири був не аби яким поціновувачем пишних банкетів та гучних застіль, що завжди супроводжувалися веселою музикою та, не рідко закінчувалися непристойними оргіями. Тому, їдальня, яка за розмірами, явно програвала головній залі, використовувалася досить рідко. А якщо бути точнішим – то взагалі ніколи. «А дарма» - думала про себе Мира. Адже, ця кімната, сама по собі, була неначе створеною для тихих та затишних обідів у колі родини.

Сама ж Мира востаннє обідала в цій їдальні, ще коли її мати була живою. Лише в ті далекі часи у неї була, хоч і не велика (лише дві особи), але все ж справжня сім’я. І ось зараз, коли минуло вже багато років, Мира знову мала можливість сидіти за цим довгим столом, поряд зі своїм чоловіком. Звісно ж дівчина розраховувала, що з ними будуть вечеряти Марго, Троян і Гер Авіан. Однак, крім Гера Авіана, решти в замку не було.

Виявляється, поки Мира була заклопотана справами на кухні, Троян вирушив у місто, вирішувати якісь вкрай важливі питання. Марго, ще від ранку в замку ніхто не бачив. Казали, що вона пішла до лісу збирати цілющі трави, і залишилася заночувати у поселені. А сам Гер Авіан делікатно відмовився від її пропозиції, стверджуючи, що в нього страшенно болить голова і він повечеряє у кімнаті.

За столом панувала тиша. Драган, який ще зранку був веселим і більш красномовнішим, зараз виглядав вкрай задумливим та збентеженим. Він навіть столовими приборами працював більше на підсвідомості, не дуже переймаючись, що ж там у нього на тарілці. Здавалося, постав перед ним замість м’ясного рагу щось інше, він би навіть не помітив. Щось його неабияк турбувало.

- Щось трапилося? – Мира хвилювалася за чоловіка і така його поведінка її сильно непокоїла. Та він ніби й не чув взагалі. Тоді, щоб звернути на себе увагу, дівчина торкнулася руки імператора.

- Драгане? – Вона пильно вдивлялася в його обличчя.

- Що? – Драган нарешті перевів свій погляд на руку дружини, а вже потім поглянув і на саму Миру. – Вибач. Здається я відволікся на власні думки.

- Погані новини з-за гір?

- Нічого такого, з чим би я не впорався. – Чоловік посміхнувся, та, взявши келих з вином, надпив теплий напій.

Прибравши свою руку від Драгана, та сховавши вже обидві під столом на коліна, щоб імператор не помітив, наскільки сильно вони тремтять від хвилювання, Мира тихо промовила:

- Раптом що, ти завжди можеш зі мною поділитися.  

Чомусь такі невпевнені, але по-справжньому щирі слова дівчини, змусили чоловіка задуматися «А чи правильно він чинить, приховуючи від неї всю правду. Можливо, варто їй все розповісти і тоді буде куди простіше?» Та, дивлячись зараз на її опущену донизу голову і згадуючи все те, що цій бідолашній довелося пережити в стінах власного дому (він вже давно розпитав кожного, з ким дружина була близька), Драган розумів, що вона ще абсолютно не готова. Та й сам він не встиг до кінця і як слід в усьому розібратися, щоб вивалювати все це на тендітні плечі дівчини.

- І я це по справжньому ціную. – Драган ніжно провів пальцями по обличчю дівчини. – Про те, немає ніяких причин для хвилювання.

Мира подивилася на імператора. Як би він не намагався зараз говорити спокійно, дівчина все одно відчувала, що далеко не все так добре як їй намагаються це подати. А ще вона розуміла, що вимагаючи правди і впадаючи зараз в істерики, все одно нічого не дізнається. Тому, щоб хоч якось розвіяти напруженість, яка хмарою висіла над ними, вирішила просто змінити тему розмови:

- Як тобі смакує це рагу?

Сказати, як сильно Драган був здивований такою зміною теми розмови, означало не сказати нічого. Мира, яка і далі продовжувала його дивувати, взяла до рук виделку та мило посміхнулася. Вона не образилася, не влаштувала істерики, а просто тактовно залишила питання на потім.

- Воно просто Божественне. – Приховуючи своє спантеличення і, водночас захоплення власною дружиною, Драган також взяв виделку та повернувся до їжі.

Решта вечері пройшла у цілковитому спокої. Драган розповідав Мирі, що в Цитаделі і в інших містах Острова вже відбуваються зміни та впроваджуються нові закони. Не забував чоловік запитувати і саму дівчину, чи не має вона ідей або пропозицій, які можна б було використати в облаштуванні благоустрою імперії. На що Мира лиш знизувала плечима. Адже, сама вона ще ніколи не приймала участі у важливих політичних питаннях. Та й за межами Цитаделі дівчина ніколи не бувала. Тому, не знаючи як люди живуть за горами, сказати, що саме потрібно змінювати а що ні – не могла.