Глава 13

Глава 13.

Драган сидів в кабінеті, поглинутий думками.  

Весь сьогоднішній день не виходив у нього з голови. Особливо, не давало спокою те дивне відчуття, що виникло, тільки-но Междемира увійшла до храму. Чоловік раптом зрозумів, що не віддасть цю жінку нікому. В ньому в одну мить прокинувся інстинкт власника, якого той ніколи за собою не помічав. Йому до безумства закортіло оберігати цю дівчину і не підпускати до неї нікого.

Потім пригадав, як під час церемонії, відчув різкий біль на своєму зап’ястку. Не відразу зрозумів що трапилося. Та коли дівчина також заворушила рукою, намагаючись її забрати з вівтаря – збагнув що і до чого. Добре, що встиг втримати руку принцеси. Не очікував, що його шлюб благословлять Боги. Цю привілею мали лиш давні та могутні роди, в жилах яких текла древня магія. А якщо вірити інформації, яку він мав – в родоводі Междемири магів не було. Так, звісно, її прадід, двоюрідний дід та батько були імператорами. Однак, королівська кров в цьому питанні жодної ролі не грала. Хоча, Драган все ж відчув слабку іскру магії у дружини. І це було дивно.

А ще, чоловіка бентежив сам символ, що тепер так майстерно прикрашав його руку.  Розкішне дерево тьмяно зеленого кольору, гілки та коріння якого перепліталися між собою у коло, утворюючі хитромудрі візерунки. На товстому стовбурі, в самому його центрі, видніється тонка постать, створена із води та вогню, які так гармонійно переплітаються між собою, ніби вони щось одне ціле. Пишні крила постаті розправленні та такі невагомі, немов вона готова ось-ось злетіти в небо. І якщо дерево чоловікові вже доводилося раніше бачити, і він добре усвідомлював, який родовід воно уособлює. То з янголом, що створений із вогню і води імператор зустрівся вперше.

Двері до кабінету відчинилися і перед Драганом з’явилася Марго.

- Як чоловік, який щойно одружився – ти мав би бути зі своєю дружиною. – першою тишу порушила жінка тим самим змушуючи імператора відволіктися від своїх думок. .

Марго мала рацію. Бачать Боги, він бажав би зараз бути з Мирою в одному ліжку, торкатися її ніжної шкіри та вдихати кожен стогін задоволення. Однак, якась невидима сила стримувала пориви Драгана. Кожною клітиною свого тіла він відчував, як невидимий страх сковує його дружину зсередини.  Вона була надто наляканою, щоб вимагати від неї виконання подружнього обов’язку. І які б легенди не складали про нього, та Драган ніколи не був прихильником насилля над жінками. Брати силою власну дружину в його плани також не входило. Мира сама повинна його захотіти.

- Бачу, принцеса Междемира заполонила твоє серце. – Жінка сіла в кріслі, навпроти Драгана. – Та кликав ти мене не для того, щоб обговорювати свої любовні справи.

- Ти маєш рацію, Марго.

Драган взявся закочувати рукав своєї сорочки, тим самим оголюючи символ, що тепер прикрашав його руку.   

- О Велика Матір! Це неможливо! – Очі Марго округлилися від подиву. – Шлюбний браслет з’являється лише у пар, які є носіями древньої магії. – Жінка уважно почала розглядати малюнок.

- Це я і без тебе знаю.

- Ваш шлюб благословила сама Богиня. – Продовжувала говорити Марго. – Але, мене зараз дивує зовсім інше.  – Вона провела по малюнку пальцями.

- Невже? – Голос Драгана був скептичним.

Марго з-під очей подивилася на чоловіка, знову сівши в крісло.

- Хіба тебе не зацікавив символ роду Междемири? 

- Якщо чесно, то я думав над цим. – Драган подивився на дерево, що тепер красувалося на його руці. – Але як таке може бути?

- Я не знаю. – Марго знизала плечима. – Та якщо вірити шлюбному браслету, то твоя дружина належить до дуже могутнього роду. І може бути навіть так, що вона остання з їх представників. А ти і сам маєш розуміти, що це значить для нас всіх. І в особливості, для тебе особисто.  

- Але, магія, яку я відчуваю в ній, слабка. Ледь помітна. – Драган відкинувся на спинку крісла, та провів рукою по волоссю. – І якщо вона дійсно та, про кого ми думаємо, то це змінює багато чого. Але як, за стільки років Владлен не зашкодив їй? Як вона залишилася в живих? Я геть заплутався, Марго. Междемира зовсім не та принцеса, яку я розраховував побачити.

- Ти правий. Ми всі очікували іншого. Междемира виявилася доброю і гарною дівчиною. І це, не зважаючи на те, що вона пережила багато лихого, живучі в цьому замку. Її душа та тіло зазнали безліч тортур. Це диво, що вона змогла залишитися такою добродушною. При дворі її люблять. Та й за стінами замку, про неї говорять лиш хороші речі. – Марго на мить стихла, а щось обдумавши, додала -  Але є ще одна річ, яку я хотіла тобі показати.

Жінка дістала із кишені своєї спідниці клаптик паперу складений у декілька разів  і простягла його чоловікові.

- Що це? – Дивлячись на Марго, Драган забрав з її рук папірець. Та вона лиш загадково посміхнулася, даючи зрозуміти, що не скаже більше і слова.

Імператор розвернув листок і застиг. Побачене змусило все в середині заціпеніти.  Для Марго така його реакція  на малюнок була очікуваною, тому жінка хитро усміхнулася.

- Робота твоєї дружини. – Промовила вона.

Це був не просто малюнок. Майстерно виведені олівцем образи виглядали настільки реалістично, що здавалося, ще мить і картина оживе, змушуючи своїх героїв рухатися. Ну, принаймні одного з них, адже інший був вже давно мертвим.