Глава 12

Глава 12.

Ранок настав швидко. І Мирі він видався аж надто гучним. Так хотілося ще трохи поспати. Не варто було вчора працювати до пізньої ночі. Та поніжитися в ліжку сьогодні точно не вдасться. Дівчина розплющила очі і мало не викрикнула від подиву. Біля її ліжка стояла Марго.

- Нарешті, прокинулася. Ти так власне весілля проспиш. Часу лишилося дуже мало. А я ще маю тебе підготувати  до церемонії. Сьогодні ти повинна сяяти.

«Дійсно. Сьогодні ж весільна церемонія. – Подумала про себе принцеса».

Згадавши всю важливість сьогоднішнього дня, сон як рукою зняло. Мира сіла в ліжку спустивши на підлогу ноги. Тільки зараз вона помітила, що її кімната перетворилася на якийсь прохідний двір. Мілана принесла піднос із сніданком. За нею зайшла ще одна дівчина. Мира її раніше не бачила, певно тільки влаштувалася на роботу. В її руках також була таця з різними склянками та баночками.

- Та куди ж ти? – Невдоволено пробурмотіла Марго, помітивши служницю. – Це потрібно занести до ванної кімнати.

Та служниця лиш нерозуміючі кліпала очима.

- Я їй покажу. – Втрутилася Мілана – Вона лиш перший день у нас. Ще нічого до ладу не знає.

І дівчата зникли за дверима.

- Потрібно терміново щось думати. – Обурювалася жінка. Та помітивши здивований і нерозуміючий погляд принцеси, пояснила – Я про ванну кімнату. Тобі потрібно з’єднати нарешті ці дві кімнати.

Марго показала на стіну, за якою була інша кімната.

- Думаю палац не збідніє, якщо сусідню кімнату ти приєднаєш до своєї. Не личить Імператриці тулитися в такій маленькій комірчині.

Жінка підійшла до вікна і розсунула завіси, впускаючи сонячного світла. Мира вже збиралася відповісти, що в кімнаті її влаштовує все. Та двері відчинилися і на порозі з’явилася Мілана.

- Ванна готова. – Промовила служниця і пішла геть.

Гаряча ванна з маслами була просто Божественною. Вода приємно огортала тіло, розслабляючи кожен м’яз. Мира заплющила очі, насолоджуючись цими відчуттями. «А в словах Марго є сенс. – Думала про себе дівчина. – Замок не збідніє, якщо я з’єднаю свою кімнату з цією». Нажаль, водні процедури були сьогодні напрочуд швидкими. Марго все торочила, що вони катастрофічно не встигають. Тому, скоро впоравшись, Мира закутана в довгий халат, повернулася до своєї кімнати.

Та варто було їй переступити поріг, як вмить застигла. На її ліжку, яке вже встигли застелити, лежала сукня. Вона була такою гарною і ніжною. В житті Мирі ще не доводилося бачити таку красу, не те щоб її носити. Блакитний колір, що так нагадував ясне небо. Довгі рукави та поділ сукні прикрашали вишиті візерунки. Ці символи були чимось схожі на ті, що Мира вже бачила на попередньому вбранні. Однак, сьогодні вони були більш витонченими та ледь помітними.

Вже за столом, снідаючи теплою випічкою, Мира думала, що з сьогоднішнього дня її життя кардинально зміниться. Ще вчора вона була нікому не потрібною дівчиною, рідний батько якої часто глузував, принижував та бив її, показуючи, що вона тут ніхто. А сьогодні, вона стане дружиною імператора Острова Семи Морів. Чи шкодує Мира про це. Анітрохи. Її дар чітко дав зрозуміти, що Драган і є її долею. Та й за ці дні чоловік жодного разу не образив її, не підняв руки. Він ставився до неї з повагою та терпінням. Хоча, якщо бути чесними, разом вони провели не так вже і багато часу. Ні, Мира не годувала себе ілюзіями про світле і чисте кохання з першого погляду. В такі речі вона не вірила. Давно вже виросла з дитячих казок. І до Драгана вона не відчувала великої любові.

Згадався вчорашній день. «Той кулон точно щось значить для нього. – Думала Мира. – Он як швидко сховав його. Боявся, щоб я не помітила». За цими думками, збагнула, що зовсім не знає людини, що за декілька годин стане її чоловіком. «Скільки ж в ньому приховано таємниць?» - запитувала вона себе. А потім, впіймала на тому, що торкається місця, де вже багато років носила ганебний слід, позбутися якого було не можливо. Подарунок її любого батька на шістнадцятий день народження. Той день мало не знищив її, розтоптавши вщент та зламавши як фарфорову ляльку. Швидко, прибравши руку від плеча, Мира прогнала ті страшні спогади, що й досі сковували її тіло невимовним жахом. В неї також є таємниці, ділитися з якими вона була не готова. Тому, відкинувши всі сумніви і підозри   принцеса встала зі столу та пішла готуватися до дня, що змінить її життя назавжди.

Церемонія вінчання проходила в храмі, який прикрашав собою території замку. Невелике приміщення. Одне з небагатьох, яке лишило свій первісний вигляд, і не було спаплюжене Владленом. Кам’яна підлога, високі стіни. На стелі зображені Боги, в яких вірували місцеві жителі. Цим картинам було безліч років. Вже ніхто і не згадає, хто були їхні автори. Та збереглися вони досить непогано. Подейкували, що це місце освячене божественною первозданною силою. Можливо,  саме із-за цього, Владлен так і не наважився чіпати цей храм, побоюючись накликати на себе гнів творителів. В цих стінах і справді панувала по-особливому магічна атмосфера, що створювала відчуття єднання і спорідненості з чимось, по істинні, могутнім.

Людей прийшло не багато. І цим, певне, треба було завдячувати імператору. Чоловік не хотів, щоб їхнє вінчання стало аж надто показовим. Тут були лише ті, хто дійсно підтримував Междемиру всі ці роки і люди самого Драгана. На одній із лав, разом з однією із кухарок, сидів Стефан. Хлопчик все не міг дочекатися, коли ж з’явиться наречена. Він постійно крутив своєю головою в різні боки і ніяк не міг всидіти, за що отримав добрий прочухан від жінки. Та й це його не зупинило. Мо на церемонії не було. Мира і не чекала її тут побачити. Знала дуже добре, що жінка до замку не ходить. Все минає його десятою дорогою. Одного разу, принцеса запитала, чому вона так уникає стін палацу. На що жінка відмахувалася рукою і говорила, що не варто їй забивати свою голову дурницями.