Глава 7

Глава 7.

Вже від самого ранку в замку стояв ґвалт. Причиною такої бучі стало зникнення молодої принцеси. 

Давши розпорядження служниці, імператор, в піднесеному настрої, очікував Междемиру у великій залі. Дуже вже йому хотілося поснідати з дівчиною. Та через декілька хвилин до зали увійшла налякана служниця. Уклонившись чоловікові, голосом, що тремтів від страху, дівчина повідомила:

- Я перепрошую володарю, та пані Междемири немає в кімнаті. І в замку її не бачили.

- Як немає!? – кричав імператор. – І де ж вона?! – чоловік, вставши зі столу, підійшов до служниці.

- Я не знаю, володарю. – Дівчина присіла ще нижче, намагаючись розчинитися в повітрі. Якось моторошно їй було зараз знаходитися біля імператора.

- Знайди Трояна, і скажи, що я його очікую в кабінеті! – Драган стояв в притул до служниці. – Швидко! – Прокричав чоловік, зрозумівши, що дівчина не збирається йти. Налякана служниця, знову якось незграбно вклонилася імператору і швидко вибігла з зали.

****

- Драгане, розпорядження стежити за принцесою не було – Вже в кабінеті Троян, зручно вмостившись в одному із крісел, з цікавістю спостерігав за своїм другом, який  безперестанку ходив з одного кінця кімнати в інший. Він розумів, що таке пояснення його аж ніяк не виправдовує і друг лютуватиме ще більше. Та чомусь зараз вся ця ситуація веселила чоловіка. Вперше бачив, щоб жінка так діяла на Драгана. 

Злісно глянувши на товариша, Драган сів за стіл. «Як?! Як принцеса могла втекти? Весь замок переповнений його людьми. Невже ніхто не помітив, як дівчина виходила за ворота?». Чоловік із силою стукнув кулаком по столі, видаючи розлючений рик.  

Двері кабінету відчинилися і на порозі з’явилася Марго. В руках жінка тримала тацю, на якій стояли графин та три келиха.

- Драгане, своїм криком ти розлякав всю челядь. – Жінка спокійно підійшла до столу, поставивши на нього тацю.  Троян ледве втримався, щоб не засміятися від зауваження жінки. – А ти чого смієшся? Краще допоможи мені. Я Вам в служниці не наймалася. – Сказала, як відрізала. Чоловік вмить підскочив із крісла і підійшов до неї, беручи до рук графин.  

- О, так це вино? – Він підняв одну брову і зиркнув на Марго.

- Звісно ж вино! А Ти думав, що я Вас буду поїти заспокійливим чаєм?! – Марго сіла у вільне крісло і жестом показала, щоб Троян менше говорив і нарешті розлив вино.   

Троян посміхаючись, почав виконувати «прохання» жінки. Тим часом Драган, який вже встиг встати зі столу, підійшов до вікна та почав розглядати краєвиди, не звертаючи ніякої уваги на присутніх. Марго із запитанням подивилася на Трояна, а потім перевела погляд на імператора, мовляв «Чому він так лютує із самого ранку?».

- Принцеса Междемира зникла. – Спокійно відповів Троян, подаючи жінці келих з п’янким вином. – І на території замку її ніхто не бачив. – Чоловік знову зручніше вмостився в крісло, надпиваючи напій.

Скільки Марго їх знає - Троян завжди був таким спокійним та розважливим. До всього ставився з гумором та легкістю. Мабуть, через це, доля звела його з Драганом – завжди серйозним, зануреним у себе та замкнутим. Вони ніби доповнювали один одного. Справжні брати. Що правда не по крові, а скоріш по душі. Вони ж і зовнішньо були кардинально різними. Троян зі своєю м’якою і ніжною красою, яка так і притягувала, манила до себе, та Драган – риси якого були холодними, чіткими та суворими.

- Марго, ти повинна була пильнувати за принцесою! – Імператор повернувся до присутніх і уважно подивився на жінку.

- По перше, я в служниці до принцеси не наймалася! – Гордо промовила жінка. – Моєю задачею було вилікувати дівчину, а не стежити за кожним її кроком. – Пауза. – А по друге, твоя наречена ніде не тікала. – Марго, не відводячи погляду від Драгана, надпила вино.

- Поясни.

Чоловік вже кипів від люті, а ця жінка з ним просто бавилася в ігри. Він ледве стримав себе, щоб не підійти до неї і не витрусити із неї всю інформацію. 

- Ну, якби імператор вмів слухати свій народ, в тому числі і людей, що працюють в замку, то знав би, що принцеса Междемира у однієї знахарки, що живе в лісі біля гір. Як же її звати? – Марго зробила вигляд, що зосереджено згадує ім’я. – Мо… здається так.

Та чоловік її більше не слухав. Він стрімголов вилетів з кабінету, грюкнувши голосно дверима.

- Якби я його не знала, то з великою упевненістю сказала б, що він по вуха закоханий. – Засміялась Марго.

Троян осушив келих з вином і подивився на зачинені двері. «Здається так і є» - подумав він про себе.