Глава 3

Глава 3.

В залі настала тиша. Всі, хто вийшов із в’язниці добре знали, що серед них, закатованих і в нічому не повинних людей, стоїть молода принцеса, дочка самого імператора Острова Семи Морів, до якої той завжди відносився, як до непотребу. Та для завойовників, воїнів і  самого Драгана – це стало великою несподіванкою. Чоловік дивився на змучену, слабку, скалічену дівчину, що стояла перед ним босоніж, і все ніяк не міг втямити, що це і є та сама  принцеса Цитаделі – дочка великого, жорстокого, жадібного та егоїстичного імператора Острова Семи Морів – Владлена Могутнього – Междемира.

Безліч разів Драган уявляв ту мить коли він, переможцем буде сидіти в замку Цитаделі на троні імператора, і перед ним постане дочка того, кого він ненавидів все своє життя. В його уяві принцеса була гарною, гордою, пихатою, розбещеною, зарозумілою та жадібною дівчиною, в жилах якої текла справжня кров її батька. Не раз уявляв, як вона, вбрана у свої дорогі шати, на колінах благатиме його про помилування. А він, буде дивитися на неї з висоти, висловлюючи їй всю свою зневагу, на яку буде тільки здатен.

Та все виявилося зовсім не так. Зараз, перед ним стояла тендітна, закатована дівчина, в очах якої застиг страх. Дороге вбрання замінювала брудна та обідрана сорочка.  Довге скуйовджене волосся дівчини спадало до самих стегон. Через бруд і пил, які там зібралися, зараз і не скажеш якого саме воно було кольору. На вигляд не більше сімнадцяти (хоч Драган добре знав, що принцеса була старшою). Худа. Навіть занадто.

Ще в камері, коли Драган побачив цю дівчину, що лежала скрученою на брудному матраці, у нього вникло бажання схопити її і забрати звідтам як най далі.  Сам не зрозумів, як рука потяглася до її тендітного плеча. Прийшов до тями лиш тоді, коли по тілу розлилося тепло та спокій. Ніколи не відчував себе так дивно і затишно. Лише його холодна розсудливість змусила стрімко забрати руку та піти геть. Подалі від тих незвичних та таких чужих почуттів.

Драган дивився на дівчину декілька митей. Ні, він не буде обманюватися. Дочка цього виродка не може бути хорошою і не схожою на свого батька. Він клявся, що помститься всій родині. І це дівчисько не буде винятком. Навіть в голові не вкладалося, що принцеса інакша.

Хлопчисько продовжував міцно тулитися до дівчини. А вона, ледве стоячи на ногах, ніжно гладила його по скуйовдженому волоссі, пильно вдивляючись змученим поглядом на нового імператора. Все чекала вердикту, що для неї мав винести Драган. І скільки Драган не намагався, та все не міг розгледіти в її очах пихи чи зарозумілості. Лиш тепло та щось світле і по дитячому наївне.

Чоловік починав усвідомлювати, що помста запланована ним ретельно до найменших дрібниць, дала тріщину. Драган вже був налаштований принизити дочку Владлена привселюдно, та замкнути в чотирьох стінах, тримаючи її там, допоки вона не погодиться виконувати всі його примхи і забаганки, або ж не сконає. Та дивлячись на цю дівчину, у чоловіка виникало лиш одне бажання – захищати та оберігати її. 

Драган підійшов до принцеси в притул. Дивно, але чоловік помітив як в’язні заметушилися і почали пильно спостерігати за ним. Спочатку, Драган не зрозумів такої різкої зміни настрою цих людей. Та лише мить, і чоловік усвідомив – кожен із присутніх був готовий заступитися за дівчину, що зараз стояла перед ним. І не мало значення, наскільки вони зараз були слабкими. За принцесу вони ладні були віддати життя. Навіть хлопчина не відпускав дівчини, продовжуючи міцно її обіймати. Звісно ж, Драган бачив страх в очах малого, але його впертість і хоробрість змусили чоловіка ледь помітно усміхнутися. «Такі віддані. І кому? Дівчині» - подумав про себе чоловік.

 - Так ти і є дочка Владлена Могутнього? – Драган намагався говорити стримано, як і личить імператору. Та чомусь, його питання прозвучало занадто холодно і жорстоко. Аж самому стало моторошно від тієї інтонації.

Та на подив чоловіка, дівчина навіть не ворухнулася, лиш злегка кивнула головою в знак згоди, продовжуючи дивитися в його очі.  І щось дивне промайнуло в її погляді. На мить, Драгану здалося, що в темних як ніч очах дівчини спалахнуло спочатку блакитне, а потім і зелене сяйво. Немов вся краса лісів і морів вмістилася в одному погляді. В цій людині. На серці залягло дивне відчуття, ніби вже бачив таке. Але де саме, згадати не міг.

«Що ж тут відбувається?!» – внутрішній голос чоловіка просто кричав з середини. Затиснувши ще міцніше кулаки, Драган рикнув собі в голові. А потім  застиг. Тільки зараз усвідомив, що не відчуває зла, що засіло глибоко в середині. Ще пару хвилин тому, ледь стримував демона, який так і прагнув вийти на волю. А зараз там тихо. Так, він відчуває злість, втому, в ньому кипить нерозуміння від всієї цієї ситуації, він дратується і, навіть трохи задоволений від того, що принцеса виявилася зовсім не такою, якою її собі уявляв. Але всі ці емоції його особисті. Ним не керує темрява. І це, не аби як лякало і збентежувало одночасно.

Зрозумівши, що мовчанка затягнулася, Драган підійшов ще ближче до дівчини. Навіть хлопчина, що так і тулився до неї, не став йому на заваді. Він має зрозуміти, що тут відбувається. І бажано з’ясувати це просто зараз. Тому, довго не обдумуючи своїх дій, Драган схопив дівчину за руку, щоб вивести в центр зали.

Та щось знову пішло не так. Дівчина глянула на чоловіка широко відкритими очима. Він відчув, як почало тремтіти її тендітне тіло. І це тривало лише якусь мить, а потім принцеса заплющила очі і впала на підлогу. Все це відбулося настільки швидко, що Драган навіть не встиг відреагувати. Ось він тримав її за руку і зазирав у темні очі, а ось – принцеса вже лежить на підлозі без тями, а біля неї, впавши на коліна плаче хлопчик. Навіть в’язні хотіли підбігти до дівчини.