-15.1- Полювання

Нарешті, зі всіма попрощавшись, Блеріси поїхали додому. В кареті повисла тиша, наче всі боялися, що шпигуни імператора можуть щось підслухати. Проте в будинку, коли змовники зібралися за вечерею, а прислуга завбачливо була відправлена по домівках, леді Агата дала волю своєму обуренню.

— Яке полювання?! Ну ви чули!? Зовсім здурів! Але герольд сказав за бажанням, тож ми можемо не їхати! — гнівно промовила вона, схрестивши на грудях руки.

— Це була моя ідея, імператор якось програв мені бажання, от я і заохотила його загнати завтра вепра, — спокійно промовила Рамія, підкладаючи в свою тарілку рагу з м’ясом кролика.

Ларс вскинув брови і пильно подивився на свою кохану.

— Коли це він встиг тобі програти бажання, чую про це вперше?! — поцікавився він, а в його голосі задзвенів метал.

— Встиг, а на сьогодні він мені винен ще два! — промовила найманиця, зловтішно посміхаючись.

Декілька пар очей втупилися в неї, чекаючи роз’яснення. Рамія зітхнувши пояснила:

 — Програв сьогодні в стрільбі з лука!

— То це ви ходили стріляти, коли інші наречені всі очі продивилися, виглядаючи Ксавія! — здивувався Кларк.

— Ну, так. Вам же потрібно, щоб він мною зацікавився? От я цим і займаюся і зовсім не планую це робити через ліжко, хто б що не подумав! — яро промовила найманиця, зиркнувши на Ларса. — І до речі, я вирішила виманити його з палацу спеціально! Тож саме час подумати, як звільнити батька Лоли, бо такого слушного моменту може і не бути. Охорони і прислуги поменшає, а ще його вірний пес Декар, скоріш за все поїде з нами.

— Рамія права! — встав на її сторону Ян. — Менталіст, ким би він не був, серйозна загроза для нас. Артефакт захисту лише один, тож нічого не заважає Ксавію перевірити ще когось, айрів Блерісів, наприклад.

— Ой, а я навіть не подумала про таке! — перелякано вигукнула леді Агата, заломивши руки. Їй зовсім не хотілося на ешафот.

— Потрібно звільнити менталіста і негайно! — твердо промовив Ларс. — Що ж давайте міркувати: я і Дір маємо пропуск до палацу, але якщо не знати де шукати — нам не вистачить часу до повернення імператора. Рамія, айри Блеріси, Гор і Мак відправляться на полювання в якості охорони.

— Я залишуся, ти і ще Норман, — промовив Ян.

— Діре, ти не знаєш тих охоронців, що виводили менталіста з тронної зали, — поцікавилася Рамія.

Найманець задумався і промовив:

— Я мигцем лише бачив свого знайомого Йорка перед відбором, коли він разом з гвардійцями вів коридорами чоловіка в чорному балахоні. А більш нічого, бо мені наказали патрулювати північні ворота.

— Значить, нам потрібен цей твій знайомий. Через нього ми вийдемо на інших.

— Ага, так він мені все і розповів! — буркнув Дір і насупився.

— А не потрібно нічого випитувати. Мені достатньо його побачити! Спогади твого знайомого свіжі, можливо саме він знає, де зараз мій батько, тож, як нам його знайти? — почувся ніжний голосок Лоли, яка до того сиділа нишком.

— Я й забув про твої здібності, ніяк не звикну до таких чудес! Йорк, якщо я не помиляюся, сьогодні змінився. Зазвичай наші після зміни збираються пропустити стаканчик в шинку “Жіночі сльози”.

— Тоді нам треба туди! — сказала Лола і встала зі столу. — А ще я б хотіла зустрітися з вашим загадковим Норманом.

.— О, то це можна організувати, по дорозі зайдемо до нього! — вигукнув Дір теж покидаючи стіл.

— Піду з вами, — звернувся Ларс до Лоли. — Я добре орієнтуюся в замку, розкажеш мені, що ти побачила, а я спробую зрозуміти де це.

Лола знову вдалася до маскування: переоділася у звабливу простолюдинку і начепила чорну перуку. Здавалося, що з маєтку вийшла служниця і пішла у своїх справах. Дір з Ларсом покинули будинок через чорний хід, крадучись, щоб не натрапити на шпигунів. Зустрівшись на розі вулиць, молоді люди пішли до таверни “Ні пуха, ні пера”, де проживав Норман.

Було вирішено, що саме він буде допомагати велінці визволяти батька. 

Забравши Нормана, компанія рушила на пошуки Йорка. В шинок заходили по двоє: Дір з Лолою під руку, і Ларс з Норманом трохи згодом під виглядом мандрівників. 

В приміщенні було шумно — лунав людський гомін, весела музика, сміх дівчат легкої поведінки і кокетливі зойки подавальниць, яких нетверезі чоловіки то і діло жартівливо щіпали нижче спини.

Дір відразу впізнав своїх і приобійнявши Лолу посунув в бік їхнього столика.

— Здоровенькі були! — голосно привітався найманець і почав ручкатися з товаришами. — Місце є для мене та моєї кралі?! — задав він риторичне питання. Побачивши вільний стілець присів на нього і вмостив велінку собі на коліна.

— О, скромняга Дір нарешті прийшов з бабою, чи вона в тебе лише на ніч?! — підколов його рижий бородач і розреготався. — Слухай, кицю, якщо цей хлоп тобі не сподобається у ліжку, то я миттю виправлю цю прикру ситуацію!

— Дякую, але “миттю” не потрібно, — промовила Лола кокетливо.

Тут вже зареготали всі інші. Велінка всміхнулася і демонстративно пригорнулася до свого супутника прошепотівши:

— Вкажи мені на нього.

— А вам би зубоскалити! Йорку, передай мені глек з вином, щось в роті пересохло! — промовив Дір.

— Заплати та пий! — відрубав охоронець і кивнув і бік подавальниці, що проходила поруч.

— От скупердяй! Гей, дівчино, неси мені глек вина і чогось гарячого з м’ясом, що там у вас є! — зробив замовлення Дір.

Лола прийнялася за роботу. Заглянувши у вічі чоловіку, якого звали Йорком, велінка дійсно побачила, як він супроводжував разом з людьми у схожій формі її батька. Гвардійців звали Гек і Кім. Поступово, обвівши поглядом всіх присутніх за столом, дівчина зрозуміла, що тут таких нема і засмутилася. Та їх і не могло бути, гвардійці — елітні війська імператора, а Дір та інші звичайні охоронники. Що ж тепер робити? 

І поки більшість гуляк відволіклося на подавальницю, що принесла частування, Лола прошепотіла Діру, що їм тут більше робити нічого.