-14- Трофей

Ксавій повів Рамію вузькими галереями, ошатними залами, заскленими містками, що з’єднували частини замку. Найманиця спочатку намагалася запам’ятати дорогу, поки не зрозуміла, що імператор декілька разів водив її по колу, лише трохи змінюючи напрям. Рамія не вірила, що Ксавій збився з маршруту, скоріш за все — це була перевірка. Але чого добивався вінценосець? Це одному йому відомо.

Під час подорожі він невимушено розпитував про її життя. А дівчина так само вільно відповідала, підкуповуючи чоловіка своєю відвертістю.
— Леді Айрін, розкажіть про своїх названих батьків, ви не сумуєте за ними?
— О, вони чудові люди, батько військовий у відставці. Саме він навчив мене користуватися зброєю і брав з собою на полювання, а мама займалася моїм світським вихованням. І так, я трохи сумую за ними, інколи хочеться повернутися до Ейрішу.
— А як вам ваші справжні батьки? — поцікавився імператор. — Не здаються чужими людьми?
— Ні, що ви! Я хоч нічого не пам’ятаю зі свого дитинства, але це все ж таки мої рідні мама і тато. Вони насправді чудові! Я щаслива, що тепер маю дві сім’ї! — радо вигукнула найманиця.
— Хм, історія вашого повернення прямо таки фантастична. Ви весь час проживали в іншій країні і от так непередбачувано знайшлися! — недовірливо пробурмотів Ксавій.

“Святі пращури! Як же він задовбав своїми запитаннями та припущеннями! — Рамія подумки закотила доверху очі. — Потрібно якось зіскочити з теми!”
Вона щиро всміхнулася імператору:
— А довго нам ще йти, а то в мене відчуття, що я дійшла до центру Маракену і знову повернулася! — найманиця примхливо надула губки, демонструючи своє ставлення до таких от “піших” прогулянок.

Імператора потішив її вираз обличчя і він щиросердно пообіцяв, що ще трішки і вони прийдуть.
Через півхвилини двері в зброярню буквально виросли перед ними. Рамія думала, що зустріне охоронців, але ні — нікого не було.

Ксавій приклав один зі своїх перснів до магічного замка дверей  і вони прочинилися. “Мабуть, це та каблучка, що відчиняє скарбницю! Треба запам’ятати!”
— Заходьте, мила леді, будьте моєю гостею! — запросив усередину імператор.

Рамія подарувала йому сяючу посмішку і граційно зайшла. Зброярня вражала розмірами. Здавалося в ній зібрали зразки зброї всіх часів. Дівчина йшла між широкими рядами і від захоплення затамувала подих.

Ксавій помітив таку реакцію і дозволив Рамії брати в руки експонати. Найманиця розглядала мечі і кинджали різної модифікації, не оминула увагою арбалети та луки. Навіть помахала булавою з шипами. Ксавій відмітив спритність і силу дівчини. “А не брехала, що знає в зброї толк! Цікаво-цікаво!” — відмітив про себе Ксавій.

Так вони дійшли до трофейної зали, де висіла зброя добута в боях і яка колись належала знатним супротивникам. Рамія роздивлялася знаряддя вбивства та обладунки з минулого, поки її погляд ненароком не зачепився за витіюватий лук. В серці в раз похололо. Його не потрібно взнавати із тисячі, бо він такий один в своєму роді. Це був лук її батька! Лук, який мав належати їй після повноліття, як лучниці, що перевершила свого вчителя.

— Подобається? — запитав Ксавій, розцінивши дівоче збентеження по-своєму. — Хочете його потримати чи може здійснити постріл?
“Хочу! Хочу вистрілити в твоє чорне серце, щоб ти здох на моїх очах!” — подумки кричала Рамія, бо цей лук був прямим доказом причетності Ксавія до вбивства її батька та імператорського подружжя. Але як не було пекельно боляче всередині, найманиця лише зніяковіло посміхнулася. Вона розуміла, що як тільки торкнеться батьківської зброї, то видасть себе з головою. Тому вгамувавши свою ненависть, вона промовила єлейним і водночас ніжним голоском:
— Ні, це мабуть зброя якогось кремезного, мужнього і сильного воїна. Вам би підійшла, а мені не личитиме. Але постріляти я хочу, чи не могли б ви підібрати мені більш легкий лук?

Імператору стало приємно від такого зауваження. Він, розправив плечі,  приосанився і став ще вищим.
— Все, що забажає моя леді! Ходімо до тренувальної зали. Ви знаєте, що ви перша жінка, яка побувала тут за мого правління? — вирішив зробити комплімент Ксавій.
— О?! Тепер я буду переживати, що не влучу ні в одну ціль і ви в мені розчаруєтеся! — відчайдушно фліртувала Рамія.

Ксавій розсміявся, він був у прекрасному настрої і зовсім не жалів, що привів дівчину у своє улюблене місце.
Зайшовши до тренувальної зали, він обрав лук для найманиці і дав декілька стріл.
— Якщо мішені для вас занадто далеко, то ви можете підійти ближче, — поблажливо промовив імператор і налаштувався спостерігати.
— Ой, ні! Я так не граю! Стріляйте першим! — і Рамія протягнула свій лук Ксавію.
Він всміхнувся, взяв з її рук зброю, поклав стрілу на тетиву і вистрілив прямо в яблучко.
— Ого! Захоплююче! Неймовірно! — вигукнула дівчина, плескаючи в долоні.
Підбадьорений вдячною глядачкою, Ксавій вистрілив знову і знову, неодмінно потрапляючи в ціль.

— О, в мене є чудове парі! — вигукнула найманиця.
— І що ж придумала моя леді! — поцікавився Ксавій, зупинивши свій полум’яний погляд на дівчині.
— Якщо я досягну зараз вашого результату, то ви мені будете винні два бажання, а якщо програю, то я вам! — сказала з азартом Рамія і затамувала подих.
“Цікаво, купиться чи ні?” — подумала вона і взяла зброю до рук.

Ксавій задоволено погодився. Він був досвідченим лучником, тож вже подумки святкував свою перемогу і фантазував як буде використовувати виграні бажання.
— Може хочете спочатку пристрілятися?! — вирішив він дати дівчині більше шансів.
— Ні, так буде не цікаво! — примхливо промовила Рамія.

І поки вінценосець збирався з думками, вона зробила декілька пострілів. Кожна її стріла не просто влучила в ціль, а розщепила імператорські на друзки. У Ксавія відняло мову! Він ошелешено кліпав очима, не в силах повірити побаченому.
— Ой! Здається ви програли, мій імператоре! — промовила найманиця, невинно дивлячись на свого суперника і зловтішно всміхаючись.