-49- Час розплати

Ларс під'їхав до нового караванвожатого і щось тихо йому проказав. Той затрубив в ріг і високо підняв руку. Здавалося, що так він вітається з селянами. Але ніхто не зустрічав їх біля дворів. Хати зіяли чорними вікнами і лише вдалині виднілася пляма світла.

"Мабуть нас чекають там", - подумав Ларс. 

Ще на під'їзді до села, його люди по-тихому ліквідували інших зрадників і скинули тіла в лісі, користуючись пітьмою. Після знаку караванвожатого частина охоронців з хвоста каравану непомітно відділилася і подалася до крайніх хат. Обережно крадучись вони прочісували обійстя за обійстям, вступаючи в смертельний бій з повстанцями.

Інші охоронці каравану швидко розтяглися по всій його довжині, прикриваючи відступ товаришів.

Валка під'їхала до центру села і почала формувати з возів спіраль, наче будиночок равлика. В натовпі, що утворився з охоронців та погоничів не можливо було розібрати хто є хто.

Петер, як не вдивлявся, не міг знайти в цій катавасії своїх спільників. Ларс, навпроти, швидко вичепив поглядом Яна і поруч з ним підозрілого типа з військовою виправкою. Не довго думаючи, він спішився з коня і підійшов до "гінця".

- Здоров був, Яне! Не очікував тебе тут побачити, і вам доброго здоров'я, - кивнув військовому Ларс.

Той кивнув у відповідь, пронизуючи Блера гострим поглядом і хотів щось сказати, але вперед вискочила старостиха і улесливо звернулася до Ларса:

- Шановний пане, вітаємо вас і ваших людей у Новосільцях! Чи вас направив мій чоловік - староста села? Чи ви самі до нас завернули?

Видно було, що жінка хвилюється та й інші селянки теж. Всі вони вдивлялися в караван шукаючи своїх чоловіків чи синів.

- Вельмишановна пані, ми зустріли вашого чоловіка з товаришами біля згарища. Вони люб'язно вказали нам дорогу в село, але з нами піти відмовилися. Сказали, що через ліс навпростець їм ближче.

Старостиха спочатку зашарілася від такого приємного звернення до себе, але відчуття неспокою ще більше надавило на неї. Спочатку сини зранку не повернулися, тепер ще і чоловік надвечір не з'явився. "Кляті повстанці, бодай би вони швидше забралися з їхнього села!"

Ларс помітив зміну настрою старостихи і, поглядаючи потайки на Янового супутника, додав:

- Та ви не хвилюйтесь, з моєї охорони добровільно визвалося шестеро чоловік їх провести, бо ми чули балачки про те, що в лісі можуть бути вовки.

- Вовки?

- Шестеро?

Одночасно запитали старостиха та Петер.

- Так, - відповів обом Ларс, помітивши, що чоловік вдоволено посміхнувся, - А що це так смачно пахне?!

- Ой, це ми вам частуванням приготували. Ось на столах все для ваших людей. А вас і панів з карети я прошу завітати до моєї хати. Ми хоч і бідно живемо, але в нас тепло та затишно. Донька приготувала смачну вечерю.

- Дякую, я залишуся зі своїми людьми, а от сім'я, що подорожує з караваном залюбки скористається вашою гостинністю, - відповів чемно Ларс і звернувся до "гінця":

- Яне, складеш компанію молодій панночці та її батькам?- - Так, безумовно, я і мій новий друг охоче долучимося до вечері. До речі дозвольте Вас представити - це Петер, мандрівник, бувший військовий, - відрекомендував Ян повстанця, - А це пан Блер, - вказав він на Ларса.

Чоловіки всміхаючись потиснули один одному руки, хоча кожен думав про те, як швидше вбити свого візаві.

- Піду допоможу панянкам вийти з карети, - сказав Ларс і пішов в бік екіпажу.

Петер хмуро дивився йому вслід.

- Наскільки небезпечним є цей франт? - запитав він у Яна, витягуючи кульку з кишені.

- Не знаю, - потиснув плечима найманець, - Я ніколи не бачив, щоб він вбив хоч одну людину чи хизувався подібним.

- Зрозуміло, а тепер глянь на карету, хто ці пані? 

Ян придивився і відповів.

- У вишитому жупані - Міра, камеристка. В шубці і зеленій сукні - молода панна, а поруч з нею Агата Блеріс. 

Петер почекав поки Ларс відійде від своїх родичів і скомандував Янові:

- Ходімо познайомиш, сподіваюся ти нічого не забувсь?

- Ні, що ви? Мені сподобалася наша угода, все зроблю в найкращому вигляді.

- Годі базікати! Бовдур! - на мить розізлився Петер, але швидко опанував себе.

Підходячи до карети Ян запнувся за камінь і схопився за свого супутника, щоб не впасти.

- Вибачте, я не хотів, - промимрив, розгладжуючи невидимі складки на рукаві Петера.

Їх помітила Агата Блеріс.

- Яне, ти теж тут! Що ж це коїться таке! Чому згорів той заїзд? Я геть не хочу ночувати у цій глушині! Тут якісь дивні люди! - нервово бідкалася вона.

- Люба, ти просто втомилася! - прийшов на виручку айр Блеріс, - завтра ми поїдемо звідси. 

- Так, безумовно, - підтвердив Ян, - А поки що дозвольте вас провести в обійстя старостів. Там на вас чекають вечеря та кімнати.

Леді Агата прискіпливо подивилася на супутника Яна і запитала:

- А хто цей статний чоловік?

- Мене звати Петер, леді, - відповів повстанець, - Я банкір, їхав у службових справах до столиці і застряг у цьому селі.

- А я Агата Блеріс, це мій чоловік Кларк і донька Айрін. Виходить, що нам по дорозі. Я можу запитати в Ларса, може в каравані і для вас знайдеться місце? - посміхаючись, заторохтіла айра Блеріс новому знайомому.

- Я безмежно буду радий мандрувати в такій гарній компанії, - галантно проказав Петер і вклонився.

- Яне, веди нас до тих старостів, бо вже дуже хочеться їсти, - невдоволено пробурчав Кларк Блеріс.

- Так-так ходімо, це сусіднє обійстя, - швидко промовив найманець, придивляючись до леді Айрін.

Те, що це не Рамія, він зрозумів тільки, коли підійшов ближче. Оскільки Ян сам вірив, що це його подруга, то і артефакт правди не потемнів. Це було на руку найманцю. Вдивляючись пильніше в панянку, він пізнав в ній Лолу. Серце найманця забилося з шаленою швидкістю.

Мак забіг в старостине подвір'я і побачив, як до хати зайшов Борг з солдатами.