-40- Дорогами Амарканду

Компромісу щодо подорожі досягли наступного дня. Ларс не хотів ні собі, ні кому-небудь зізнаватися, що егоїстично бажав бути поруч з Рамією без нагляду тітки. Спочатку в дорозі та в придорожніх заїздах, а потім він мріяв сховатися з нею в одному з непримітних будинків в столиці… та здоровий глузд переміг. Погодили вирушити в дорогу разом з караваном. Начальник валки заздалегідь розробляв маршрут, тож у місцях відпочинку на мандрівників мали чекати чисті кімнати для ночівлі та смачна їжа.

Ще з тиждень трималася морозна погода з хурделицями та снігопадами, яка взяла в полон мешканців помістя. Нарешті завірюха вщухла, випогодилося і блиснуло сонце. Стайничі прикріпили до робочих конячок тягачі у вигляді дерев'яних трикутників  і відправили робітників розчищати шляхи. Спочатку мали звільнити імперську дорогу, яка проходила володіннями Блерісів, потім шляхи до сіл та Срібленців. Там теж люди без діла не сиділи і виїхали зі своїми снігоочисним приладдям назустріч робітникам з помістя.

За день по всіх дорогах гуртом проклали широку смугу, достатню, щоб проїхав навантажений віз чи карета. Ще два-три дні знадобиться для повного очищення шляхів від снігу. 

Але все таки Ларс і караванвожатий не поспішали в мандрівку, тому що були впевнені, що в інших помістях з дорогами справи кепські. Багато хто не чистив їх, а накатував, чи взагалі чекав на відлигу. Все залежало від того чи мали господарства достатньо коней та робочої сили.

Вирішили виїхати на початку третього місяця зими. Блеріси з Лолою мандрували в кареті. 

Як не вмовляла леді Агата, але Рамія більшу частину дня між зупинками долала верхи поруч з Ларсом. Вона одяглася в теплий костюм найманиці, який потай замовила в пана Швенця ще в Марішканах. Дівчина, крім мечів, озброїлась новеньким луком. А щоб взагалі почувати себе спокійно одягла ще запоясник з ножами. 

Спільники між собою домовилися, що не будуть афішувати своїх імен та титулів. Нехай всі вважають, що якісь заможні пани приєдналися до торгового каравану.

Охоронці Рамії виїхали вперед, щоб переконатися в безпечності маршруту і попередити власників гостинних дворів про наближення каравану.

Три доби валка рухалася без пригод і перешкод. Зимові пейзажі змінювалися з невеликою різницею, а от помістя, села, містечка через які проходила імперська дорога ставали дедалі злиденішими. Нерідко з сільських халуп вибігали замурзані, розхристані дітлахи і просили у "панів купців" милостиню. Отримавши декілька грошиків, вони щасливо бігли до мамок, що ховалися в сінях і думали, що їх ніхто не бачить. 

В містечках - старці кидалися до охоронців каравана і просили хоча б окраєць хліба, а місцеві повії, на яких без сліз не глянеш, обіцяли неземну насолоду за декілька монет. 

Вікна карети Блерісів завбачливо закрили дерев'яними ставнями, щоб незадоволені не кинули каміння в дорогоцінне скло. 

В той же час в заїздах, обраних начальником валки, панували чистота та затишок, наче і не було ніякого зубожіння. Панів намагалися розмістити з максимально можливим комфортом, всіх інших - згідно статусу, але в цілком прийнятних умовах. Вантажівки з товаром закочували на критий, огороджений майданчик з цілодобовою охороною. Навіть коні себе почували краще, ніж ті люди, що жебракували і торгували собою на дорогах.

Ян справно виконував свою роботу. Він змінив одяг найманця на більш простіший і став схожим на звичайнісінького гінця. 

Охоронці домовилися притримуватися певної тактики. Ян скаче вперед і відвідує місце ночівлі, попереджає власника про прибуття каравану і залишається трохи перепочити. Гор з Маком прибувають згодом.  Вони ще деякий час стежать за місцем стоянки - чи не надішле господар комусь попередження або чи не з'являться якісь підозрілі особи. Потім прочісують околиці і повертаються до заїзду. Там друзі вдають звичайнісіньких мандрівників, яким немає ні до кого діла. 

Ян випереджав караван на добу. Прибував до місця ночівлі в другій половині дня, повідомляв господаря, а в того вже було достатньо часу, щоб якнайкраще підготуватися до прийому учасників валки. Сам же гонець ранесенько вирушав далі згідно маршруту, а за ним слідом з заїзду зникали Гор і Мак.

На п'ятий день мандрівки, коли сонце ще не почало котиться за обрій, Ян мав зупинитися в корчмі "Відьмин брід", але замість міцної будівлі застав величезне згарище. Чоловік обережно обстежив місце пожежі. Це був класичний умисний підпал, оскільки згоріла не тільки центральна будівля, але й всі господарчі споруди, що знаходилися на безпечній відстані від корчми. Ян не знайшов обгорілих рештків живих істот, як і рештків хатнього начиння. Склалося враження, що горіли пусті приміщення. 

Згарище давно схололо, навіть припорошилося сніжком. І здавалося, що все мало завмерти до весни, але то тут, то там Ян помічав стежини зі слідів, які тонули в пухкому снігові. Вони виходили з лісу на тракт, наче хтось сумлінно когось виглядав.

"А це вже цікаво… Засідка!" - здогадався Ян. Він придивився і прислухався. Ледь помітне шурхотіння вказувало на присутність чималої кількості людей, які доволі вдало маскувалися.

- Гей, хлопе! Ану, злазь з коника, якщо не хочеш перетворитися на сито! - почувся гучний голос зверху.

З боку свиснула стріла і вперлася в мерзлу землю неподалік від Яна. Чоловік не розгубився. Він зіскочив з Вороного, швидко розвернув його мордою в бік тракту і ляснув по крупу. Кінь щодуху поскакав назустріч Гору та Маку.

"Підмога не за горами! Що ж, три, ні, чотири лучники на деревах, і з десяток розбійників озброєних чим попало: палиці, старі мечі, списи та вила - і сміх, і гріх!" - розмірковував гонець і мимоволі посміхнувся.

- Чому радієш, блазню! Взяти його! Ватажок вже зачекався! - люто прогарчав голос.

Ян спостерігав, як гурт з благенько одягнених чоловіків наближався до нього. Найманець був майже без зброї та він цілком міг здобути її в бою. От тільки чи це потрібно? Ян на мить задумався: "Ці нещасні лише частина шайки, яка можливо зачаїлася для нападу на караван. Треба дізнатися якомога більше інформації!" Чоловік вирішив вдавати простого хлопа-гінця. Він підняв догори руки і доброзичливо промовив: