-37- Нічні запитання

Ларс ніжно обіймав дівчину, яка притулилася до його грудей і малювала пальчиком лише їй відомі візерунки на його руці.

Рамія любила такі моменти, коли після шаленого кохання вже ніякі думки не приходять в голову. Тіло тане у відчутті насолоди і перетворюється в якусь аморфну приємну субстанцію і зливається з навколишнім світом.

Не хочеться ні чути, ні думати, ні говорити.

- Рам? Можна тебе запитати?

- М-м-м?

- Ти знаєш хто я?

- У-гу…

- І хто?

- М-м-м…

Дівчина зітхнула і відкотилася на подушку, заплющивши очі. Тонке покривало зісковзнуло до талії, відкриваючи палкому погляду чоловіка жіночі принади. Довгі, хвилясті пасма її волосся заструменіли по шовковому простирадлу, зваблюючи і закликаючи до древнього танцю. Ларс, ковтнувши слину, підтягнув простирадло і вкрив найманицю, намагаючись стримуватися. Їй, розніженій, так хотілося в цей момент заснути в своїй ейфорії, але схоже Ларсу закортіло поговорити.

- То хто я? - допитувався він.

- Ларс…, - протягнула дівчина.

Вона повернулася до чоловіка і томно подивилася йому у вічі.

- А насправді? - не вгавав він.

- А насправді, тебе звати Ілларій, принц Амарканду, син покійного імператора Ксавія, - монотонно відповіла Рамія і притулилася до чоловіка, вмощуючись спати.

- Та-а-ак! І як ти дійшла до таких висновків?

- Ти дуже гарно кохаєшся! Як принци в дамських романах, - з посмішкою промовила Рамія, - Давай спати, я пожартувала.

- Якщо ти так будеш до мене тулитися, то сну тобі не буде! - прошепотів Ларс і поцілував дівчину, - Вже, не буде!

Ранкові промінчики зимового сонця ліниво ковзали через нещільно притулені гардини.

Ларс повністю одягнений, сидів в кріслі і спостерігав за сплячою Рамією. Він отримував справжнє задоволення, коли дивився на неї - таку зараз беззахисну і довірливу. Дівчинна чуттєво вигнулася уві сні, мимоволі викликавши в Ларса нестримне бажання продовжити їхні нічні забавки. Але, щоб там йому не хотілося, він мав намір завершити розпочату розмову. 

Ларс розумів, що людина, яка щойно прокинулася і має певні фізіологічні потреби не найкращий співрозмовник. Він ковзнув поглядом по сплячій красуні і  вийшов зі спальні.

Звісно, Ларс хотів би замовити в її апартаменти сніданок, а потім обід, вечерю і багато чого ще хотів, але обіцяв леді Агаті не виходити за межі пристойності в її будинку. Чи хоча б підтримувати ілюзію дотримання правил поведінки елітного суспільства.

Вся двірня та інша прислуга зверталися до Рамії шанобливо і з поклоном, вважаючи її донькою Блерісів. Найманиця ідеально увійшла в роль, наче все життя була айрою, і таке шанобливе ставлення до себе сприймала, як належне.

Ларс залишив на столику у вітальні простеньку записку, і нишком покинув апартаменти. Він написав, що чекає на Рамію після сніданку у бібліотеці.

Блер вирішив зайти до Лоли, щоб та завчасно розбудила свою господиню. Він спустився на перший поверх, повернув в гостьове крило, минув кімнати охоронців і постукав до камеристки.

За дверима почалася якась метушня, чути було шепіт. Як не намагався, Ларс нічого не міг розібрати, але в тому, що Лола була не одна, він переконався напевне. 

"Невже Ян перестав бігати за нею, як цуцик, і перейшов до рішучих дій?" - зацікавлено подумав чоловік. Він з Гором все намагався втовкти закоханому охоронцю, що жінки, насправді, люблять маленьких собачок, але пухнастих і з чотирма лапами.

Двері трохи прочинилися, зі шпарини виглянула Лола. Вона була охайно вдягнена, з ідеальною зачіскою і дивилася на Ларса своїми ясними очима. Ніщо не вказувало на те, що в дівчини була бурхлива ніч.

- О, пане Блере! Не очікувала вас побачити!

Лола ширше відкрила двері. Так, щоб було видно всю кімнату. Там нікого не було. Ліжко акуратно заправлене і загалом ідеальний порядок.

"Мабуть заховала у вбиральні", - подумав Ларс, а в голос промовив:

- Лоло, я прийшов вас попросити потурбуватися, щоб леді Айрін була на сніданку. Думаю, що вона вже одужала.

- Так, звісно, пане, я вже саме збиралася піти до неї, - ввічливо відповіла камеристка, присідаючи в легкому кніксені.

Пан Блер пішов. Закривши двері, Лола зітхнула з полегшенням.

"Думаю, що вона вже одужала!" - подумки перекривила вона Ларса. "Звісно, з таким лікарем!" 

- Гей, безсоромнику! Можеш виходити і йти туди, звідки прийшов! Ще раз так заявишся - пошкодуєш! - грізно крикнула дівчина невідомому.

Двері вбиральні прочинилися і в кімнату вийшов Мак. Не дивлячись на погрози камеристки, він підійшов до неї впритул і обпалив гарячим диханням:

- Кралечко, невже тобі не хочеться чоловічої ласки? Я задовільню будь-які твої бажання, - муркотів чоловік, пристрасно обмацуючи дівчину руками, - Твоє тіло саме створене для насолоди! 

- Задовільниш? Не обманюєш? - хитро запитала Лола, трохи відхилившись від Мака.

Охоронець розцінив це як спонукання до більш відвертих дій і ще міцніше притиснув дівчину до себе.

- Так, все що захочеш! - відповів він, намагаючись поцілувати дівчину.

- Чекай! Спочатку моє бажання! Отже, слухай! Ти! Зараз виходиш з моєї кімнати, і більше ніколи сюди не приходиш! Я не потребую твоїх послуг! 

Чоловік розсміявся.

- Гонориста! Гаряча! - заводився він ще більше, - Я таких люблю! Не ламайся, нам буде весело!

Він легко підняв Лолу на руки і поніс до ліжка. Вона не пручалася і дозволила себе обережно покласти на покривало. Мак зрозумів, що отримав перемогу, стягнув з себе сорочку і зустрівся поглядом з Лолою.

Вона таємниче всміхнулася, і раптом, його пронизав нестерпний біль. Він почався в голові і швидко перекинувся на все тіло. Мак впав на підлогу і скрутився від жахливих судом.

Лола зістрибнула з ліжка, розправила сукню, підійшла до охоронця і підняла його голову.

- Ось що буває, якщо не виконувати мої бажання! Запам'ятай, Маку, ти мені не до вподоби!