-30- Срібленці

Наступного дня, як і планувалося, Ларс, Рамія, Ян та Гор вирушили в шахтарське містечко Срібленці. Їхали в кареті, у супроводі ще кількох охоронців, як і годиться шановному панству.

Речі Рамії ще не прибули, плащ згорів, а єдиний теплий одяг подерли вовки. На допомогу прийшла леді Агата, адже жінки були схожої статури, тож її речі могли цілком підійти найманиці. Жінка повела Рамію до своєї гардеробної. Її розмір і кількість нарядів в ній просто вражали - леді Агата була затятою модницею. Серед всієї цієї розкоші найманиця обрала темно-бордову закриту сукню з дорогоцінної вовни, гаптовану золотою ниткою і кремове манто, а в тон йому високі чобітки на підборах. Айра задоволено схвалила вибір Рамії. Вона так захопилася образом дівчини, що збігала в свій будуар і звідти принесла прикраси - золоті сережки, каблучку і брошку з вкрапленнями з вишневих альмандинів. А ще власноруч зробила найманиці елегантну зачіску. 

Ларс як побачив Рамію в коридорі, то вкотре очманів, така вона була величава. Захотілося стати на одне коліно перед нею і поцілувати ручку, що він і зробив з властивим йому гумором.

- Дозвольте, моя королево, служити вам вірою і правдою в одязі і без! 

За що отримав легкого стусана в плече, бо сходами піднімалися служниці і могла почути зайве. Але все ж таки Ларс розвеселив дівчину і тепер вона з усмішкою згадувала цей епізод.

Дорогою Блер розказував супутникам про помістя. Дещо Рамія вже знала, а от найманцям було дуже цікаво. Ларс розповідав, що помістя Блерісів було досить занедбаним. Кларк з Агатою проживали в столиці і зовсім не планували повертатися у це "богами забуте" місце. Селяни, що залишилися на цих землях, ледве зводили кінці з кінцями і фактично вели натуральне господарство. 

Часи змінилися і молоде подружжя, втративши всі свої статки, вимушене було повернутися у родове гніздо, яке ще більше розорилося від їхнього "господарювання". Врешті-решт, Кларк Блеріс взяв кредит в державному банку під заставу помістя. Звісно, що гроші повернути було нереально.

Маєток з землями довелося рятувати Ларсу. Він викупив його в банка і зайнявся реконструкцією та розвитком. Було відновлено два села: побудовані будинки для майбутніх фермерів, школи, лікарські пункти, крамнички. Потроху в помістя прибували нові люди, які бажали працювати на землі. Вони відновили занедбані поля і зайнялися розведенням худоби.

На землях помістя були знайдені рудоносні жили срібла. Ларс правдами і неправдами отримав офіційний патент на розробку родовищ, але ж потрібні були професійні шахтарі. Тож він знайшов і переманив до себе необхідних спеціалістів з інших земель, а то і країн. Деякі емігрували вже з сім'ями.

- Постало гостре питання про створення повноцінного містечка, - продовжував свою розповідь Ларс, - Так з'явилися Срібленці. Спочатку це було декілька будинків на одній вулиці, а зараз в ньому проживає біля шести тисяч мешканців.

- Ого! - вигукнув Гор, - а скільки ж місту років? 

- Скоро сім. Крім шахт, я збудував декілька фабрик і заводів. Там виготовляють товари народного вжитку  необхідні для забезпечення містечка, а надлишки продають по всій імперії і за її межами. Значний прибуток дає виготовлення скла і виробів з нього. Мій геолог розвідав, що в сусідньому помісті є поклади кварцового піску, тож я підговорив айра Кларка виступити в ролі купця тих земель. Власники були раді здихатися неродючої ділянки землі за кругленьку суму. Вони вважали нас ідіотами, а ми згодом казково збагатилися. Місто постійно розвивається, сюди приїздить все більше і більше ремісників. 

- Я вже хочу там побувати, Ларсе, ще довго їхати? - Рамія з нетерпінням смикнула фіранку на дверцях карети. - О, дивіться, я його бачу, там в долині біля високої гори!

- То Кара-кун або Сита гора. Саме в ній знаходиться шахта, - пояснив Ларс.

Гор з Яном припали до вікна. Срібленці виявилися справжнім промисловим містом. З широкою торговельною площею, адміністративними будівлями, з рівненькими вулицями з акуратних двоповерхових будинків, які ховалися серед молодих дерев. Фабрики і заводи від житлових кварталів відділялись широкою парковою зоною.

- А піщаний кар'єр далеко? - поцікавився Гор.

- Не дуже, в десяти милях звідси. Там облаштували невеличке робітниче селище. Містяни працюють вахтовим методом: тиждень через тиждень. Зараз видобутку майже немає, бо зима, але ми можемо туди якось з'їздити - дуже мальовниче місце.

- Неодмінно, тільки верхи, бо я вже зад відсидів в цій кареті, - комічно пожалівся Ян, чим викликав у всіх посмішку. - І ще я хочу їсти!

Рамія не витримала і засміялася.

- Чого смієшся? Я вже забувсь, що їв в обід, а коли я голодний в мене падає настрій! - пробурчав охоронець.

- Не хвилюйся, Яне, ми сюди з ночівлею. Буде надто пізно повертатися назад. Крім того, в мене для вас є сюрприз, - заспокоїв його Ларс.

- Якщо той сюрприз можна з'їсти, то я згоден, можна і декілька таких! - надихнувся зголоднілий охоронець.

-О, боюсь, що ти можеш зуби обламати об нього! - загадково зазначив Блер, підморгуючи Рамії.