-22- Помістя Блерісів

Помістя Блерісів знаходилося неподалік від кордону. Чим ближче було до пункту призначення, тим тривожніше себе почувала Рамія. З розповідей Ларса найманиця зрозуміла, що подружжя Блерісів належало до вищої аристократії. Тому дівчина хотіла перед візитом привести себе до ладу, а також прибути в кареті, як і личить айрі.

Подорожувати верхи в компанії чоловіків було не прийнятним. Рамія запропонувала Ларсові зупинитися в найближчому містечку і вирішити ці маленькі проблеми. На що Ларс посміхнувся і категорично відмовився:

- На це все немає часу. Погода може зіпсуватися в будь-який момент і чим скоріше ми прибудемо до помістя, тим краще!

І наче як передбачав! В запланований день прибуття повалив густий лапатий сніг. Він швидко настелив по тракту білу шубу, яка зминаючись під копитами коней, перетворювалася у брудну мішанину. Мандрівників обліпило снігом. Здавалося, він був повсюди. Тому замість помпезної процесії повернення зниклої доньки, подружжя Блеріс мало зустріти п'ятьох зморених, брудних і переохолоджених подорожніх. 

Засніжене помістя виглядало неперевершено казково, але нікому до тієї краси не було діла. Всі мріяли про гарячі напої, ситну їжу, ароматну ванну і тепле ліжко.

Молоді люди під'їхали до парадного входу, з полегшенням спішилися і стягли з коней свої пожитки. Двірники вправно орудували лопатами і мітлами, розчищаючи алеї та доріжки від снігу. Побачивши вершників, один з них кинувся доповідати дворецькому про приїзд господаря. Саме таким вони вважали Ларса, адже завдяки його старанням помістя жило і процвітало, а разом з ним і навколишні села та містечко.

До мандрівників підскочило двійко хлопчаків, які частенько допомагали своєму батькові на конюшні. Діти повели виснажених коней у теплі стійла. 

Парадні двері прочинилися і з них вискочив сухенький дідок. Але не дивлячись на поважний вік, він жваво збіг сходами:

- Ларсе, хлопчику мій! Нарешті ти приїхав! Я ще зранку виглядав у всі вікна! - схвильовано вигукнув він.

-Пане Моріне, вчителю, як я радий вас бачити! 

І Ларс крепко обійняв старого, відірвавши того від землі.

- А ну пусти, Халамиднику! Постав мої старі кістки на місце! - сміючись попрохав пан Морін.

Ларс відпустив вчителя, взяв Рамію за руку і підвів її до старого.

- Знайомтеся, це леді Айрін, я писав вам про неї, і її друзі та охоронці Мак, Ян і Гор.

Блер махнув рукою в бік чоловіків.

- А це мій вчитель і мудрий наставник пан Морін, за сумісництвом дворецький Блерісів, - з теплотою в голосі промовив Ларс, повернувшись до спільників.

- Ой, який я там мудрий? - зашарівся літній чоловік і  промовив до Рамії, - Дуже приємно, люба леді, нарешті з вами познайомитися! Навіть у цьому лахмітті ви справжня красуня!

Потім дворецький підійшов до молодих чоловіків і з кожним привітався, не виділяючи їхнього статусу 

- Прошу до будинку, пані Марта з самого рання товчеться на кухні. Пече, смажить, варить. Як в помісті дізналися, що приїде молодий господар з гостями, так такий переполох здійнявся, аж я втомився поспівати за всіма дорученнями айри Агати. 

Дворецький гостинно відчинив двері. Мандрівники з охотою увійшли до вітальні, передавши свої мокрі плащі пану Моріну.

З першого погляду в очі кинулися блиск і розкіш. Все: килими, меблі, портьєри, люстри, оздоблення кричало про багатство власників маєтку. Біля сходів з біло-рожевого мармуру стояло подружжя Блерісів. Айра Агата виглядала так, наче зібралася на бал до самого імператора, її темно-блакитна сукня вигідно відтіняла пшеничного кольору волосся зібране в елегантну зачіску. Прикраси вартістю в гарний корабель виблискували діамантами. Вона пильно вдивлялася в гостей, і було видно як тінь невдоволення набігла на її обличчя. 

Айр Кларк Блеріс, кремезний доброзичливий чоловік, на відміну від дружини був одягнений у зручний костюм і домашні туфлі. Він щиро посміхався і з радістю на обличчі пішов на зустріч Ларсу, який впевнено крокував своїми брудними чобітьми по дорогоцінному паркету і розкішному килимові.

Чоловіки тепло обнялися. 

- Ларсе, синку, нарешті ти приїхав! - розчулено вигукнув айр Блеріс.

- Так, дядько Кларк! Це все ж таки сталося! - сказав Ларс і ще раз обійняв родича.

Потім чоловік підійшов до айри Агати і галантно поцілував їй руку.

- Тітонько, ви як завжди неперевершено прекрасні! 

- А ти, як завжди, вмієш причаровувати жіночі серця! Але... я добре помітила, що ти тільки що зробив з моїм улюбленим килимом!

Не дивлячись на докір, жінка тепло посміхнулася Ларсові.

Було видно, що подружжя Блерісів дуже його любить і з нетерпінням чекало на його приїзд.

- Люба леді, я куплю вам хоч з десяток тих килимів аби ви тільки не засмучувалися!

- Пусте, синку, покоївки почистять. Так де ж та дівчина, що має бути нам за доньку, щось я її тут не бачу?! - і демонстративно обвела поглядом присутніх.

Рамія давно не відчувала себе так незручно. Вона розуміла, що тільки що її навмисне принизили, вказали на її місце, наче вона якась дворняга.

"Що ж, раз Ларсу можна, то і мені теж!" З цією думкою дівчина підхопила свої дорожні мішки і з гордо піднятою головою підійшла до Блерісів. Кинувши під ноги леді Агаті свою поклажу, граційно присіла в реверансі. 

- Рада з Вами познайомитися айр та айро Блеріс. Для мене це велика честь бути вашою донькою!

Слід за Рамією, безжально забруднюючи Орісанський килим, зі своїми сумками підійшли і охоронці. Вони теж шанобливо вклонилися.

Тітоньку перекосило, але вона швидко себе опанувала і вже по-світські відповіла.

- О, люба дитино, я вас не помітила серед чоловіків. Я думала ви прибудете в кареті з компаньйонкою і камеристкою, якби це зробила кожна леді на вашому місці. Але нічого, у нас ще багато часу попрацювати над вашим вихованням і манерами.

- Як скажете, матінко, дозвольте так Вас називати. За часи нашої розлуки я навчилася тільки метати кинджали і звертати голови, щоб жертва і не пискнула, а ще знаюся на різних отрутах.