-20- Зізнання Нормана

Мандрівники зайшли в шинок. В гарно розтопленому великому каміні вже висіло два казани з водою. Сторож присів на ослінчику і порався біля грубки, яка мала обігрівати частково залу і дві маленькі кімнати.

Побачивши гостей, старий підвівся і спираючись на палицю, почвалав до відвідувачів.

- Здоровенькі були! 

Найманці привіталися у відповідь і Ларс представив своїх супутників.

Дід вдоволено крекнув і запитав:

- Чи ваш товариш вже розповів вам що тут і як? - і не чекаючи відповіді, звернувся до Блера. - Он, Ларсе, на столі майбутнє їдло. Вибачайте, шановне панство, марципанів немає.

Старий жартівливо вклонився. Дір і Мак підійшли до столу і почали діловито перебирати харчі.

- Оце так, не густо. Пшеничка, трохи смальцю, яйця і окраєць хліба, - перерахував Дір.

- Ігнате, а щось випити в тебе часом не завалялося? - запитав Гор.

- Он, - сторож показав старечим пальцем в бік каміну, - В меншому казанку окріп, гарно допомагає кашу пропхати!

Старий всміхнувся крізь сиві вуса.

- А ти, діду, жартівник! - підмітив Ларс. - Може щось пошукаєш для хлопців, вина чи наливки? Невже в льосі нічого не залишилося?

Дід зробив вигляд, що задумався. З однієї сторони, цей пан дав йому цілий золотий, а з іншої - не хочеться  ділитися запасами самогону. Ночі прохолодні та й страшно бува тут сторожувати самому. То щось ходить, то щось виє навкруги. Але з золотим тепер можна покинути цю роботу і повернутися в село. 

Ігнат давно вдовував. Дітей в нього не було і чоловік подарував свою хату племіннику, а сам перебрався до сестри - віка доживати. Рік видався не врожайним, тому щоб трохи підзаробити Ігнат найнявся сторожувати.

Прийнявши рішення, дід підкрутив вуса, крекнув в кулак і відповів:

- Може й пошукаю, але закуска слабесенька. Вдень я наловив з десяток карасів. От якби хто їх почистив та запік?..

Ігнат хитро подивився на присутніх. Старий вирішив влаштувати собі виправу руками мандрівників.

- То де ж та риба? - нетерпляче запитав Ян, - Неси, я з нею швидко впораюсь.

- Річ в тім, що вона в садку, біля містка, що на озері. Я поки дошкандибаю, то треті півні заспівають. А от ви молоденькі, хутко збігаєте, одна нога тут, друга там.

- Я піду заберу, - відізвалась Рамія.

Дід розплився в щербатій посмішці.

- Це недалеко, дівонько. Будеш йти стежиною, що починається за дровітньою. Спочатку ростимуть понад берегом берізки, а от коли побачиш величезну вербу, вважай, що прийшла! За нею дерев'яний місток. Садок прив'язаний до нього зліва червоною мотузкою. Зараз я тобі ліхтар дозаправлю. 

Дід долив у каганець олії, підпалив гніт і передав Рамії. - Дякую! - промовила дівчина і звернулася до Нормана:

- Ходімо зі мною!

Блондин чіпким поглядом глянув на Блера, але той зробив вигляд, що його зовсім нічого не бентежить. Після того, як Рамія з Норманом пішли, Ларс зайнявся підготовкою до вечері.  Він насипав в малий казанок трав'яного збору і ретельно перемішав, а також дістав зі свого мішка всі припаси і розклав на столі. Теж саме зробили й охоронці. Мак з Гором вирішили перебрати всі харчі та розділити їх на декілька перекусів, бо хто знає, що може статися в дорозі.

Дір зробив ревізію посуду і заходився варити кашу, а Ян приготував собі місце для чищення риби. Сторож запалив додаткові свічки, щоб стало трохи світліше та затишніше і повернувся до грубки.

Тим часом Ларс визвався сходити за дровами, щоб можна було підтримувати тепло цілу ніч. Але на нього ніхто не звернув увагу. Пішов та й пішов.

Рамія з Норманом обігнули дровітню. Найманець тримав однією рукою каганець, освітлюючи вузьку стежину, а іншою хотів взяти Рамію за долоню. Але дівчина сховала руку в кишеню. Якийсь час вони йшли мовчки.

- Ти сердишся? - стривожено запитав Норман.

- Чого б це, - спокійним і холодним голосом проговорила Рамія.

- Сердишся! Але щоб там не було - він не вартий тебе!

- Не тобі про це судити! Я якось сама розберусь! - відрізала Рамія

- Як ти можеш бути такою сліпою!  Невже тобі не зрозуміло, що ти для нього просто як… як додаток! - емоційно вигукнув чоловік, різко зупиняючись.

- Нормане, ти забуваєшся! - процідила скрізь зуби Рамія. 

Вона різко вихватила з рук чоловіка ліхтар і швидко попрямувала стежкою.

- Я забуваюся?! Та мене дістало це все! Розумієш!?- прокричав їй услід чоловік, аж луна полетіла озером.

Рамія прискорилася, наче за нею бігла зграя вовків. Ось вже і верба показалася. Дівчина шмигнула під її розлогі, плакучі віти, наче шукаючи прихистку. Та де там, Норман наздогнав її за лічені секунди. Він схватив Рамію за плечі.

- Досить тікати від себе, Раміє, від своїх обов'язків та переконань! Я бачив як ви цілувалися, там, біля "Білого кота"! Неважко здогадатися, чим все закінчилося! Ти обіцяла мені! Ти обіцяла собі врешті-решт! 

Норман кидав фрази, наче ножі в серце. Чоловік вдивлявся в обличчя найманиці і розумів, що потрапив в ціль. Тільки поранив він себе. "Вона кохалася, кохалася з цим пройдисвітом, шляк би його трафив! Картини в його запаленій уяві зміняли одна одну. Його Рамія у ліжку з іншим чоловіком, він пестить її, а вона тане від задоволення.

Весь біль та розпач, все безсилля, що він нічого не може змінити - відобразилося в очах найманця. Він зі стогоном відпустив дівчину і притулився до дерева.

- Нормане, друже, ми все давно вирішили. Ти ж знаєш - нам не судилося бути разом, - лагідно промовила Рамія повертаючись до нього.

- Друг, лиш тільки друг! - гірко промовив чоловік, - Колись ти звала мене своїм принцем. Я катав тебе маленькою на своєму поні, а ти дзвінко сміялася і обіцяла вийти за мене заміж. Ми їли запашні суниці в лісі і купалися в гірській річці. Пам'ятаєш?

Він ніжно провів рукою по голові дівчини, заплутуючи пальці в її волоссі і тах хотів поцілувати, але не міг собі дозволити.