Повертаємось до реальності

Кайріс і Еріна, ще не повністю відійшовши від обіймів ночі, сиділи на ліжку, коли вона зненацька притихла, стала серйозною. Її пальці неквапливо ковзали по його ключицях, а очі знову набули тієї розумної глибини, що завжди зворушували його.
— Кайріс... — вона вдихнула глибше, поглянувши на нього. — Я у тебе забрала день тренувань. Я ж казала, що головне — твоя боротьба. А ми... піддались емоціям. Звісно, найкращим емоціям... — її губи ледь посміхнулись, а погляд осяявся таким теплом і спогадом про ніч, що серце Кайріса не витримало.
Він не дозволив їй договорити. Обхопив її обличчя руками й почав цілувати, жадібно, між поцілунками вимовляючи:
— Ти хочеш, щоб я довів... що я у чудовій формі? Ах ти моя королева... мій ясний промінчик... моє страстне та неповторне створіння... МОЯ.
Еріна сміялась у поцілунках, намагаючись бодай трохи вирватися з цього полону, але марно — Кайріс тримав її міцно, наче боявся відпустити.
— Я не пропустив тренування, — прошепотів він на вухо. — Я просто знайшов ще одну частину свого життя.
Зрештою вони обоє розсміялися, притиснувшись лобами. Лежали так ще деякий час, поки сонце не піднялося високо. Лише коли годинник уже давно відбив обідню пору двері їхньої кімнати нарешті прочинились, випускаючи назовні двох — трохи розкуйовджених, але щасливих, задоволених і світлих. Вони наче світилися внутрішнім світлом, яке могли подарувати лише одне одному.
Леяна, що саме проходила повз, одразу зауважила:
— Нарешті! Нарешті ви все з’ясували між собою! Ми вже й не сподівались! Ще трохи — і ми б вас самі зачинили тут на день, а самі десь перебули цей час! — вона розсміялася, задоволена, як справжня старша сестра, яка дочекалась добрих новин.
Кайріс і Еріна спочатку лише посміхнулись, але коли Леяна продовжила, тон її став хитрим:
— І не думайте, що ми нічого не помічали! Я навіть думала, що в тебе, Еріно, якась особлива магія маскування емоцій. А виявилось — ні. Просто обидва ви ті ще актори! — вона сміялася, дивлячись то на одного, то на іншого.
Еріна склала руки на грудях і скривилась:
— Що, так було видно? Я ж нічого не підсилювала... навпаки, придушувала емоції. А Кайріс взагалі... тримався стримано, змушував мене сумніватись у його почуттях!
У цю сповідь втрутилась Мара, що саме вийшла з кухні з чашкою трав’яного настою:
— Актори ви такі собі. — вона злегка усміхнулась, але в очах її світилась доброзичлива посмішка. — Кайріс, тобі варто навчитись тримати обличчя. Тобі ще міжнародні перемовини вести, а ти обличчям читаєшся увесь! Треба тебе навчити в карти грати — там все вирішує беземоційна маска замість обличчя.
Леяна й Еріна одночасно округлили очі.
— Мара, звідки такі знання?! — майже в один голос вигукнули вони.
Мара лише хмикнула, обводячи поглядом усіх:
— Діти... — промовила вона спокійно, але з хитрою посмішкою. — Ви ще такі діти. Вчіться, поки я поряд. Світ набагато складніший і цікавіший, ніж здається з вашого пагорба.
Кайріс засміявся, підійшов до Мари й обійняв її.
— Мара, та ти у нас справжній дипломат у минулому житті! Я готовий вчитись у тебе, аби тільки не пасти задніх на міжнародній арені!
— О, вчись, вчись, — лукаво кивнула Мара. — Бо інакше першою тебе переграє якась принцеса з півдня. А вони не тільки в карти гарно грають.
— Яка принцеса? — вдавано обурилась Еріна. — Ти тепер мій, чуєш? Усі ці південні принцеси можуть хіба у чергу стати, щоб дізнатись, як виглядає королева, яку вибрав Кайріс.
— МОЯ королева, — серйозно додав Кайріс і притиснув її до себе.
Сміх, жарти, тепло — весь дім наповнився затишком і передчуттям чогось нового. Вони були разом, а отже, могли й далі рухатись уперед. І як же гарно усвідомлювати, що перший бій — за серце вже виграно.