Важкозакохані

Під ногами дерев'яна підлога прохолодою відгукувалась на кожен крок. Він ішов до її кімнати, відчуваючи як з кожним кроком важчає серце. Перед дверима він зупинився. Світло в її вікні ще горіло — значить, не спить. Він обережно постукав.

— Еріно... — його голос був тихим, як подих вітру. — Мені потрібно поговорити з тобою.

За мить з-за дверей долинув її голос:

— Я вже в піжамі, Кайрісе. Зачекай до ранку, добре? — у її тоні було щось змучене, щось, що він не чув від неї раніше.

Він стояв, мовчав, борючись із бажанням відчинити двері силою. Але врешті відступив.

Ранок зустрів світлом, що розливалось по кімнатах і лягало теплими плямами на підлогу. Кайріс не цієї ночі не спав, тау і просидів біля вікон Еріни. Він побачив як Еріна відкрила двері хатини, взяла рушник і попрямувала до озера. Не гаючи часу, він пішов слідом.

Коли він вийшов на галявину біля води, то побачив її — вона стояла у воді, сонце грало на краплях, що скочувались по її плечах і спині. Волосся, вологе й темніше ніж зазвичай, прилипло до шиї.

Кайріс зробив крок уперед.

— Кайрісе! — вигукнула вона, повернувшись. — Йди геть! Дай мені поплавати! Я хочу побути наодинці!

Він посміхнувся.

— А де та Еріна, яка завжди жартувала? Де твій задор, твоя іронія? Куди все поділося?

— Кайрісе, будь ласка... прошу по дружньому — її голос затремтів. — Не зараз.

Він не послухав. Скинув взуття, не знімаючи одягу, ступив у воду. Холод обпік шкіру, але він ішов вперед, поки не опинився навпроти неї.

— По дружньому? — його голос глибоко низький, ображений. — Ти все робиш по дружньому?

— Так! — майже крикнула вона йому в обличчя. — По дружньому! Що ще ти хочеш від мене, Кайрісе? Ти поводишся як дитина, якій постійно потрібна увага, яка змінює іграшки, захоплюється ними! Що далі? Що ти ще хочеш? Тобі доля уготувала зовсім інше життя! Ти будеш правити королівством! Перед тобою відкриються горизонти міжнародних відносин! Принцеси сусідніх держав бігатимуть за тобою! Ти забудеш про всіх нас!

Кайріс мовчав. Краплі води стікали з його волосся, обличчя. Але він дивився тільки на неї.

— Ти все вирішила за нас обох? — тихо спитав він. — Ти вже визначила, що буде далі, без мене?

— Тому що я знаю, як це закінчиться! — її голос тремтів від напруги. — Я всього лише проста дівчина з магічним потенціалом. Навіть якщо ти зараз щось відчуваєш — завтра все зміниться. Ти будеш там, на троні, а я залишусь тут. І ти забудеш.

— Ти серйозно віриш у це? — він зробив крок ближче. — Думаєш, я тут лише тому, що мені нудно? Думаєш, я ризикую всім лише тому, що хочу погратись?

Еріна відвела погляд.

— Я бачила, як ти дивився на Леяну...

— Вона моя сестра! — вигукнув Кайріс. — І я не знав цього, коли намагався зрозуміти свої почуття. Але до тебе... все по іншому.

— Я боюсь, Кайрісе. Боюсь, що завтра ти скажеш інше. Що все це — просто мить.

— А я боюсь, що втрачу тебе, — його голос став м'якшим. — Ти навіть не уявляєш, як мені страшно, коли я бачу тебе такою холодною. Ти мені потрібна. Не як порадник, не як друг. Ти мені потрібна, як та, хто робить мене сильнішим.

Він обережно простягнув руку, торкнувся її обличчя прибираючи мокре волосся.

— Ти скажеш мені йти — я піду. Але якщо в тобі залишилась хоч крапля того, що було між нами... не відштовхуй мене.

Еріна довго мовчала. Лише вода тихенько плюскотіла навколо них. Нарешті вона подивилась на нього, її очі були повні сліз.

— Ти дурний, Кайрісе. Такий дурний... — її голос зірвався.

— Можливо, — він посміхнувся. — Але я твій дурень.

Вона не витримала й притислась до нього, вода розійшлась колами довкола. В його обіймах їй було тепло, навіть у прохолодній воді.

— Не відштовхуй мене більше, — прошепотів він. — Я витримаю все, окрім твоєї байдужості.

— Тільки не зникай, — її голос був слабкий. — Я не витримаю втрати.

Вони стояли так довго, поки сонце не піднялось вище, обіцяючи новий день і новий шанс для двох загублених сердець.

Коли вони вийшли з води, мокрі й змучені, Кайріс узяв її на руки.

— Навіщо? — тихо спитала вона.

— Бо хочу відчувати тебе ближче.

Він відніс її до дому, а в його серці нарешті запанував спокій — вона не відштовхнула його. Значить є шанс на взаємне кохання.

Він відніс Еріну у кімнату і заблагав, почекати його там. Нікуди не зникай - наголосив Кайріс вже майже вийшовши з кімнати. Він швиденько забіг до кухні плануючи зробити їм пару бутербродів, а зустрівся із загадковими і щасливими посмішками Леяни та Мари. Нічого не кажучи вони вручили йому у руки тацю з різними наїдками.

Кайріс ніс тацю обережно, наче тримав на руках найкоштовніший скарб. У голові все ще крутилися обличчя Леяни та Мари, їхні хитрі усмішки, лукаві підморгування. Наче весь дім, усі його нові рідні чекали на цю мить, чекали, коли ж нарешті він визнає, чого насправді хоче, чого прагне всім серцем.

Перед дверима кімнати Еріни він зупинився, вдихнув на повні груди, випрямив плечі. Відчинив обережно, щоб не розхлюпати чай, і вже на порозі зустрів її здивований погляд.

— Але... як? — промовила вона, здивування в її очах було щирим.

Кайріс усміхнувся, закриваючи двері за собою.

— Еріно, ми з тобою два впертюхи. Вже всі у хаті знають про нас більше, ніж ми самі. Моя рідня цей союз благословила, — він багатозначно підняв тацю, — тепер слово за тобою.

Вона розгублено поглянула на нього, потім на стіл, куди він поставив піднос. Її очі затримались на пирозі, на чайнику, а потім знову на Кайрісі. Вона підвелася з ліжка, підійшла ближче. Її погляд був змішаним — то були і сумніви, і подив, і надія.

— Я не люблю слова, — тихо промовила вона, впритул наблизившись до нього. — Я маю кращу відповідь.

Її пальці торкнулися його сорочки, ковзнули вгору до шиї, а потім вона притягла його обличчя до себе і поцілувала. Спершу невпевнено, але з кожною секундою її губи ставали рішучішими, палкішими. Вона цілувала його, не вміючи ніжно, у її дотику було стільки затамованого болю, стільки потреби, стільки невисловлених слів.