Продовження

Вечір у хатині Еріни обіцяв бути неспокійним. Ще від полудня вона прибирала, готувала чай із трав, розставляла стільці та лавки, бо Ілетта попередила — прийдуть не лише її знайомі викладачі. І справді, хатина невдовзі наповнилася людьми — вченими, магами, молодими і літніми, але всі як один — чесними й непохитними. Виявилось, що Академія давно прихистила у своїх стінах таємну спільноту, яка не поділяла політики короля.

Ілетта навіть не здогадувалась, що її знайомий викладач стародавніх мов — один із тих, хто стоїть на чолі цього руху. Він привів із собою однодумців, і тепер, коли обставини прояснилися, вони вже не приховували своїх поглядів.

Двері раптово розчинилися, і до кімнати увійшов Варгіл разом із кількома своїми воїнами. Це були міцні, досвідчені чоловіки, загартовані не одним походом. Їхня хода, суворі обличчя та мовчазна впевненість одразу наповнили простір відчуттям сили та рішучості. Вони мовчки стали півколом за спиною Варгіла, демонструючи готовність захищати свого командира й усіх присутніх.

Варгіл лише кивнув Кайрісу й мовив:

— Ми готові. Коли скажеш — підемо за тобою.

Кайріс підвівся, його погляд ковзнув по всіх присутніх. У ньому не було ані сумніву, ані страху — лише спокійна рішучість.

— Я не обіцяю, що шлях буде легким, — мовив він. — Але я знаю одне: настав час до змін. Король і королева занапастили землю, людей, майбутнє. І ми виправимо це. Разом.

Усі мовчки кивнули. У повітрі стояла напруга, але й водночас — надія.

Серед загальної метушні та планування Мара сиділа трохи осторонь, прислухаючись до кожного слова. Її серце билося швидше — вона бачила шанс не лише для Кайріса, а й для себе, для селища дріад. Адже якщо повалити режим, що тримав усю країну в залізних лещатах, дріади зможуть знову вільно жити, повернуться молоді, оживе ліс, почне відроджуватись земля.

— Ми підтримаємо вас, — сказала вона голосно, звертаючись до всіх. — Ми, дріади приєднаємось, якщо доведеться.

Ці слова зворушили присутніх. Навіть ті, хто мало що чув про дріад, розуміли: боротьба вже охопила не лише людей, а й дух самої природи.

Ніч була попереду — і довга дорога до справедливості, їх об'єднувала спільна мета.

У хатині запала тиша, коли Анабеліс, сивочолий викладач історії, вийшов у центр кімнати й поглядом обвів усіх присутніх. Його голос був глухим, наче він промовляв не до людей, а до самої історії, яка досі дрімала у глибинах забутих сувоїв.

— Є один шлях, про який мало хто пам’ятає, — почав він повільно. — Колись, сто чи й більше років тому, у стародавньому літописі я натрапив на закон, що дає право на відкритий виклик короля. Якщо буде доведено, що монарх зловживав владою, принижував підданих, а його правління стало ганьбою для корони, закон дозволяє спадкоємцю чи законному претенденту на престол кинути виклик правителю на чесний двобій. Переможець стане законним володарем.

Присутні переглянулись, у повітрі повисла напруга.

— Чому ж ти досі не згадував про це? — обурився Варгіл. — Це могло змінити все!

Анабеліс лише похитав головою.

— Бо не було того, хто б зміг протистояти королю. Він і досі могутній, вправний у бою, досвідчений у стратегії. Всі ми — лише вчені, маги, або ті, хто не мав ані достатньої сили, ані прав на виклик.

Він перевів погляд на Кайріса, його очі блищали задумливою надією.

— Але тепер перед нами стоїть той, хто має право, має гідність і силу. Ти, Кайрісе. Ти — син короля. Нехай незаконний, але кров говорить за тебе. Твої дії, серце і відвага — теж. Ти можеш скористатись цим законом.

Кайріс підвівся, у його погляді спалахнув вогонь.

— Це мій шанс, — твердо промовив він. — Це мій законний шлях. Я змушу його відповісти за все, що він скоїв. За Мару, за Леяну, за мою матір, за народ, який він гнобить. Я кину йому виклик при всьому народові, коли зберу достатньо доказів його ницих вчинків.

— І ми допоможемо, — пролунав голос Мари. — Я свідок і жертва.

— І я, — додала Леяна, — я — доказ його злочинів, навіть моє існування.

Еріна мовчки кивнула, а Варгіл зібрав свою команду поглядом:

— Ми знайдемо свідків, підтвердимо факти, донесемо все до народу. Ми з тобою принце.

Так у хатині Еріни визрів план, який мав змінити обличчя королівства. Шлях був визначений — двобій честі, суд давньої крові. І Кайріс прийняв цей виклик долі.

Цілий вечір у хатині Еріни вирували обговорення й плани. Кожен мав свій обов’язок, свою місію у великій справі, яка мала змінити хід історії королівства.

— Найкращий момент — свято врожаю, — сказав Варгіл, розгортаючи карту столиці та палацу. — Тоді до палацу стікаються всі: багаті, бідні, купці, ремісники, маги, навіть правителі сусідніх земель. Саме на площі перед палацом збирається найбільше людей. Якщо з'явишся там, коли король виголосить традиційне вітання, і кинеш виклик — усі почують.

— Але я можу й не дійти, — глухо мовив Кайріс. — Його варта на кожному кроці.

— Тому, — втрутилась Еріна, — ми підготуємо з Марою снодійний засіб. Варгіл подбає, щоб його підлили у джерела з яких черпають воду для війська. Це дасть тобі годину-півтори, поки варта буде сонна і розгублена.

— А я, — підхопила Еаріна, — створю артефакт відводу очей. Він не зробить тебе невидимим, але якщо зосередиш силу і пройдеш певними шляхами — тебе помітять лише ті, кому ти сам дозволиш. Але тримати його дію довго буде важко.

Варгіл додав:

— А ми з моїми людьми й викладачами розійдемось серед натовпу. Будемо поширювпти правду серед люду. Нам потрібно, щоб кожен, хто буде там, знав — ти борешся не лише за трон, ти борешся за справедливість, за них.

— Так, — підтвердив Анабеліс. — І нехай навіть король погодиться на двобій, він спробує зіграти нечесно. Тому ти маєш бути сильнішим не лише тілом, але й духом. Народ має бачити в тобі того, хто їх захистить, хто буде інакшим.

Кайріс слухав їх, серце його палахкотіло від рішучості.

— Ми зробимо це. Нехай кожен готується. А я… я переможу, бо не маю права на помилку, другого шансу король мені не дасть. За матір, за сестру, за всіх скривджених. І за майбутнє цього королівства, нашого майбутнього.