Плани на Мару

Після того як Кайріс прокинувся, він ще кілька секунд тримав заплющені очі — не хотів відпускати відчуття щастя. Але потім нахмурився: Леяна залишалась у лозі. І Мара — у кристалі. А вони досі не мали способу з нею говорити.

Він встав, навшпиньках пройшов до лабораторії. Знайшов Еріну, що вже сиділа за кресленнями з розпатланим волоссям, і роздивлялась кристал-ловушку, обмотаний мідними нитками.

— Еріно… — тихо почав Кайріс, сідаючи поруч. — Нам треба щось придумати. Я бачив її уві сні. Вона… вона жива, справжня. Я не можу просто сидіти й чекати.

Еріна глянула на нього втомлено, але без роздратування.

— Я думаю. Дивлюсь. Шукаю… — вона клацнула пальцями. — Чорт! Ілетта!

— Хто?

— Ілетта. Моя колишня сусідка по кімнаті в Академії. Найталановитіша некромантка, яку я знала. Жахливо безладна, трохи дивна… але геніальна. Вона знає усе про душі, зв’язки між тілом і душею. Якщо хтось і зможе допомогти нам говорити з Марою, не знищивши її — це Ілетта.

Кайріс примружився:

— А вона нас прийме?

— Мене — так. Тебе — не знаю. Але ми скажемо, що це дослідницька справа. Вона обожнює все незвичне. До того ж, ми можемо заодно спитати про Леяну. Може, навіть дізнаємось щось, чого не було в архіві.

Вона згорнула креслення й підвелася:

— Тільки одне але: Ілетта — не офіційно перебуває в Академії. Вона працює… як би так сказати… трошки в тіні Академії. Але кімната у неї завжди була відкрита для друзів

Кайріс усміхнувся:

— Схоже, ви з нею були створені одне для одного.

— О, повір, якщо б я була така, як вона — ми б цю пастку робили із людських кісток і кликів гризунів. Але ми з нею ладнали. І якщо нам пощастить — вона дасть те, що нам треба.

До Академії вирішили йти вночі. Кайріс і Еріна обійшли головну браму — а потім, з допомогою старого обхідного проходу між садом і будівлею факультету некромантії, увійшли до північного крила.

— Це найстаріший блок. Тут усе гуде, шепоче й провалюється під ногами, — прошепотіла Еріна, зупиняючись перед дверима, обвішаними підковами, скляними амулетами і чорною сіткою з павутини та срібла.

Вона постукала. Один раз. Два. Тиша.

Потім двері відчинились самі.

За ними стояла жінка з вибухово фіолетовим волоссям, вільною мантією й очтиа, які світились блідо-бірюзовим в темряві.

— Еріна, жива? — сказала вона замість привітання. — І кого ж це ти до мене привела? Нову помилку молодості?

— Це Кайріс, — стримано сказала Еріна. — І він — не помилка.

Кайріс тільки кивнув.

Ілетта втягнула їх до кімнати.

Вона була схожа на... печеру, в якій оселився енциклопедичний дух. Сотні книжок, паперові сувої, черепа з підписами, бурштинові контейнери з бурими плямами, та посеред усього — затишна канапа й чайник на переносному пальнику.

— Розповідайте. Але без зайвого пафосу. Я не люблю довгі виступи.

Еріна почала. Про Леяну. Про лозу. Про чорну субстанцію. Про пробудження. Про душу, заточену у кристал. І — про Мару.

Ілетта не перебивала. Лише позначала щось на аркуші, насупивши брови.

— Заборонений ліс? Це ж та сама територія? Там ще... О так! Я колись читала декілька легенд про нього!

— Ти знаєш щось про нього? — майже одночасно запитали обидва.

— Мало. Його не вчать офіційно, але записи… якщо дістати старі томи факультету історії — дещо знайшлося б. Ми могли б…

Вона різко зупинилась, дивлячись на кристал на столі.

— Вона… ще там?

Еріна кивнула.

— І не проти говорити. Але не можемо. Бо втратимо її.

— Хммм.

Ілетта зсунула всі речі з одного краю стола, розчистивши місце, і почала виймати товсті фоліанти. — Я не можу обіцяти багато. Але дам усе, що зможу. Можливо… якщо під’єднати її до вібраційного ядра... або зробити посередника через природну матерію… Наприклад, суху гілку від її рідного дерева...

— Ти про що? — спитав Кайріс.

— Про створення "г'олосу" — напівпрозорого каналу, в якому дух залишається всередині носія, але може спілкуватись голосом. Теоретично. Ми спробуємо відтворити це.

— Але це довго? — запитала Еріна.

— Це — нова сторінка в історії некромантії. Ви ж прийшли до мене не за інструкцією до чайника.

Вона підморгнула, розгортаючи том з написом "Астральні проекції та їх прив’язки до живої природи".

— Займіться чаєм. У нас буде довга ніч...