Втеча

Кайріс і Еріна щойно згорнули сувій, запакували його у футляр і вже прямували назад до старих сходів, коли згори почувся шерех. Потім — кроки. Чіткі. Повільні.

— Охоронець…? — Еріна пригнулась. — Це ж неможливо, тут не має бути обходу вночі…

Кайріс шепоче:

— Зміна графіку. Вони вже нас шукають.

Поблизу не було виходу. За дверима охорона. Магія шепоче про їхню присутність. Тоді Еріна схоплює Кайріса за руку:

— Сюди!

Вона смикає невеличку дерев’яну панель у стіні — та відкривається, виявляючи стару шафу для ритуальних мантій. Тісна, вузька, запилена.

Вони втискуються всередину. Дверцята замикаються.

Тиша. Темрява.

Їхні тіла майже злилися в одне — пліч до пліча, груди до грудей. Один подих — на двох. Стук серця лунає голосно, ніби його може почути весь коридор.

Кайріс трохи нахиляє голову, прошепотівши просто у вухо Еріни:

— Отак, мабуть, і Леяна почуває себе в лозі. Затиснута. Без повітря. Без руху. Чекає, коли хтось… почує.

Еріна стискає зуби, вишіптує:

— Ми не маємо часу. Треба пришвидшитись.

Кайріс завмирає. Її голос гостріший, ніж зазвичай. Вона розвертає обличчя трохи вбік — наскільки дозволяє простір — і додає тихо, але з холодком:

— Нічого не станеться з твоєю Леяною. Жила собі деревом сотні років — і ще трохи поживе.

Кайріс вдихає, не каже нічого.

Кроки повз шафу. Довгі. Повільні. Зникають за рогом.

Шафа відчиняється. Вони вдвох вибираються назовні. До будиночку Еріни вони добрались швидко, ніхто і слова не сказав дорогою.

Зайшовши у будинок Еріна одразу не дивлячись на Кайріса промовляє:

— Я йду до лабораторії. Мені треба тиша. Я маю обрати кристал, продумати всі магічні етапи, структуру каналів і те, як саме її втримати. Один неправильний розрахунок — і вона зруйнується. Або вибухне.

Вона на мить зупиняється і додає:

— А ти… підбирай слова. Для Мари. Вона має повірити, що ти щиро хочеш врятувати її дитину. І не заподієш шкоди.

Після паузи, спокійніше:

— Можеш поспати. Може, знову насниться твоя Леяна.

Кайріс іще мовчить. Дивиться на неї, але не каже нічого. Лише трохи кивнув.

Еріна вже розвертається:

— Я перекушу трохи в’яленим м’ясом — і до роботи. Не турбуй мене. І не намагайся мені допомагати. Ти не розумієш, що я роблю.

Вона зникає за дверима. У повітрі зависає її запах — полин, крейда, метал.

***

Підвал був напівтемний. Біля стін миготіли зеленуватим світлом стабілізаційні кристали, але центральна сфера лишалась незапаленою.

Еріна стояла серед приміщення, з розпущеним волоссям, у занадто великій накидці, що спадала з плечей. Навколо — схеми, колби, незрозумілі формули на аркушах. Вона дивилась на все це — і не могла зібратись з думками.

— Це ж треба… який бовдур…

Голос її відлунював від стін, тонкий, як дріт, натягнутий між емоціями.

— Підганяє він мене… У мене що — графік перед драконом? Я сама знаю, коли працювати, коли ні. В мене, до речі, ритм! Складний, але ідеальний.

Вона зітхнула, запустила пальці в волосся, потім витягла з кишені в’ялений шмат м’яса. Сіла на край столу, дивлячись кудись не фокусуючи погляд на чомусь конкретному.

— Може, я просто зла. Така зла, що зроблю не пастку… а лабіринт. Восьмирівневий. З ілюзіями. І примарами. А на кінці буде скринька. Порожня. Нехай шукає ту душу Мари до кінця свого життя!

Вона жбурнула зкомканий папір, він гулко вдарився об мідну тарілку. Рука її тремтіла. Серце билося голосно.

Вона підвела очі на стіл, де лежали зразки темної субстанції, частинка лозинки, уламок деревини, старий креслярський ніж.

— Ну от. А тепер і почнемо.

Її обличчя змінилося, стало зосереджене. Еріна встала, витягла свиток із чистого пергаменту і почала щось швидко креслити. Пальці почали рухатись автоматично. Її дихання вирівнялось.

— Зловити душу можна лише з її згоди. Але… якщо створити для неї образ доньки, якщо вона відчує справжню небезпеку, якщо відчує, що її справжня присутність зашкодить… тоді — можливо — вона сама увійде у пастку.

І ось — креслення з’явились. Одне за одним. Спершу сітка. Потім внутрішня камера. Потім — резонансна частота, на якій може відгукнутись дух.

Еріна зітхнула.

— Добре. Працюємо. Але ще раз хоч хтось натисне на мене — я зламаю комусь кристал об голову.