Плани

— Отже, — Еріна розгортає грубий пергамент із планом Академії. — Основний вхід відпадає. Там — печатки, охоронні вежі, пильні магістри. Але старі ходи лишились. Один із них — вентиляційна шахта корпусу алхімії.

Кайріс підсунувся ближче.

— І її ще не виявили?

— Виявили. Але не закрили. Просто поставили замок. Я маю ключ. Ну, технічно, зробила ключ, — в очах Еріни загорілась іскра.

— Добре. А далі?

— Веду тебе через тунель до старого полігону. Його ніхто не використовує. Там мають бути старі сходи в нижній архів. Але…

— Але?

— У нижній архів не можна входити без допуску. Магічна печатка. Треба її обійти або підмінити сигнал.

Кайріс нахилився:

— Я можу спробувати накрити тебе власною ілюзією.

Еріна кинула на нього короткий погляд, але не прокоментувала.

Академія здіймалась, мов снігова фортеця: шпилі, арки, вікна з кольоровим склом, вогні тьмяно блимали на верхніх поверхах.

Еріна схилилась до решітки, яка закривала вузький люк.

— Більшість думає, що ця труба веде до каналізації, — прошепотіла. — Але насправді — до вентиляції.

Вона дістала невеликий кристал і, доклавши до замка. Замок клацнув. Хвиля прохолоди — і отвір прочинився.

— Прошу, принце-драконе, — кивнула вона, — першим.

Кайріс посміхнувся.

— Така честь. Не кожного дня лізу в люк з алхіміком.

Вузький тунель тягнувся, мов черево старого кореня. Вогкість. Цвіль. Сліди старих механізмів, витесані прямо у стінах. Тиша.

— Сюди ніхто не заходив років десять, — шепотіла Еріна. — Але я сюди приходила уночі. Тут я відкрила перший стабілізуючий кристал.

Вони вийшли в приміщення з поваленим столом, розсипаними інструментами, тьмяним емблемним знаком Академії на стіні.

— Цікаве місце для ностальгії, — промовив Кайріс.

— Ідеальне — відповіла вона.

Вони спустились вниз сходами. Еріна зупинила Кайріса.

— Тут починається магічна зона, — попередила Еріна. — Я більше не маю доступу. Печатка відкине мене.

— Довірся мені, — сказав Кайріс.

Він ступив до дверей і витягнув руку, торкнувшись гладкої дерев’яної поверхні. Шепіт. Тріснув кристал печатки — і на мить навколо них замерехтіло зеленим світлом.

Еріна здивовано озирнулась:

— Це… ти вкрив мене?

— Нас. У мене теж була буремна юність, щось да вмію. Якщо тебе не пропустило б, я не знав би, як знайти другу кімнату з люком.

— Романтично.

Головний Архів.

Вони спустились у залу знань.

Кругла. Купол нагорі. Кристали на стелі обертаються повільно, мов зорі на небі. У центрі — коло з чорного дерева. На ньому — витягнуті сувої, книги, кам’яні таблиці, а довкола — портрети колишніх хранителів.

Кайріс зупинився.

— Це… живе.

— Так, — прошепотіла Еріна. — Тут — дихає історія.

Вони підійшли до розділу "Магічні раси".

Еріна почала перебирати сувої.

— Ось! — вона витягла сувій із печаткою у формі дубового листка. — Тут… має бути повна структура, ритуали, опис зв’язків між духом дріади і лісом.

Кайріс дивився, як її пальці блискавично розмотують сувій, як її очі блимають від натхнення.

— Якщо цей дух пов’язаний з живленням, із втратою, якщо вона — джерело енергії для всього лісу…

— То саме Мара зробила ліс таким, — завершила Еріна. — Не тому, що хотіла зла. Вона… дбає про неї і тримає Леяну живою. Але ліс мусить годуватись. І він почав тягнути енергію з будь-кого, хто потрапляє всередину.

— Отже, якщо ми спробуємо забрати Леяну — вона стане агресивною.

— Якщо не пояснити, чому. Ми підтвердили наші висновки, Мара також у лісі, і спочатку її треба виокремити від нього.

— І ми це зробимо.