Сон

Кайріс і сам не помітив як його очі заплющились, зморила усталість і він провалився у сон. Йому снився ліс.

Але не та чорна порожнеча, що поглинула його кілька годин тому. Цей ліс був живим. Барвистим, золотим і квітучим. У ньому співали птиці, вітром носило пелюстки, а дерева... сміялися. Справжній сміх, як у дітей.

А посеред цього лісу стояла вона. Та сама фігура, але тепер — яскравіша. Її волосся спліталось із виноградними гілками. Очі світились, мов зорі, загублені серед листя.

Вона не говорила. Але коли він дивився на неї — він розумів.

Коріння. Душа. Прив’язаність. Прокляття. Вона була частиною цього лісу. Його серце. Його біль. Його останній шанс.

А потім усе змінилось.

Небо почорніло. З дерев потекла чорна смола. Кора тріскалась і кричала. Сміх зник. Вона простягала до нього руки, але їх щось смикнуло назад, тягнуло вглиб — під землю, до самого серця темряви.

- "Не забувай..." — це було останнє, що він почув, перш ніж усе розчинилось у темряві.
* * *

— Вставай, телепень. Вже третій раз заряджаю цей кристал. Вони не ростуть на деревах, між іншим.

Кайріс розплющив очі. Над ним схилилась дівчина — бліда, веснянкувата, з діловитим виразом обличчя й купою шестерень, баночок і зачарованих амулетів, підвішених до пояса. Вона тримала в руках кристал, який світився тьмяним, майже вичерпаним світлом.

— Ти хто… — хрипло прошепотів він, але не зміг піднятись. Сили ще не повернулись.

— Еріна. Практикантка Алхімічного факультету. Ідиотська офіційна посада: “польовий дослідник енергетичних кристалів і симбіотичних механізмів”. Хочеш — скорочуй до "рятівниця твоєї дурної шкури". Тебе витягнути було не просто.

Вона ще раз торкнулася його чола кристалом, який трохи напружено засвітився. Ліс навколо знову став темнішим, холоднішим. Еріна насупилась.

— Як ти взагалі вижив? Тут енергія висмоктується навіть з мертвого моху.

Кайріс повільно сів, тримаючись за голову. І тільки тоді помітив, що його рука — в зеленому пилку. А біля лози, біля якої він заснув, паростки… розквітли.

Він поглянув на Еріну, але замість відповіді сказав:

— Я… бачив її.

— Кого? — насторожено запитала Еріна.

Він не відповів. Просто подивився на лозу. Вона більше не світилась.