Глава 10

  Так довго я вже давно не спала. Проте, світла вранці так і не з’явилося. Прийняла ванну, поснідала, поницялась відчуваючи певний стрес від інформаційного голоду. Нерви були вже від усього. Додому не можу подзвонити, ні з ким не можу поговорити, інформації ніякої немає. А там же, ті паскуди, теж щось бомбили.

   До повернення Данилка я вже була заведена, що капець. Щось я виявилася дуже сумною компанією собі. В голові таке коїлося, що страшно було, а що ж моя вільна й незалежна уява видасть.

  Зайняти себе намагалася хоч чимось. Уже й прибрала, попрала й обід приготувала. Ну як приготувала, основні страви вчора залишила Надія Дмитрівна. Вона, як чарівна феєчка, з’являється, готує і зникає. А я, так проявила свою творчість і реалізувала себе у холодних закусках. А ще у мене були заготовки на брускету з яловичиною вирізкою.  Але, здається, головне досягнення було, що з рейок не з’їхала.

   Данилко повернувся пізно, ніколи не подумала, що буду йому так радіти.  Але я щиро раділа і навіть трішки хвостиком за ним тягалася, від чого уже він дещо нервово косився на мене.

- Лялька, занадто багато експресії. А твоя спонтанність та непередбачуваність розпалює думки, що щось ти вже знову зробила…

- Вечерю приготувала, –  спотикнулася я, на такій підозрілій мармизі.

- І? Щось спалила?

- Обійшлося, –  задерла я носа, з виглядом ображеної королеви.

- Щось трапилося? – як магніт, притягував він інші версії, моєї радості.

- Просто провела цілий день, без зв’язку, електрики та інтернету.

- А!!! Що картина світу поламалася? Й в тебе розпочалася ломка, без керування, панування та тримання усього під контролем? – підтисну він губи.

- Угу! – буркнула я. – Усе здається прісним й нецікавим. Душевні метання затомили й розпочалася регенерація нових ідей.

- Це мене й турбує…В досягнення цілі, ти не гребуєш ніякими засобами… – насупив він брови.

 З трудом стрималася, щоб не закотити очі. Турбує його…Слів немає від цієї «турботи».

- Розслабся. Тобі нічого не загрожує. Спочатку я маю розібратися зі своїм минулим.

Й з його вуст зірвався якийсь дивний смішок.

- Гарно заспокоїла.

   Данилка мій напад хазяйновитості вразив, або не він, а той факт, що все ціле й неушкоджене. Коментувати те не став, лише обвів кухню виразним поглядом. За стіл сів. Пробігся поглядом по любовно приготованому. Й, наче в його очах читалося запитання «ти, що вирішила мене отруїти», проте від озвучення він утримався. Золото, а не чоловік. Певно, у своєму житті школу «хто не вижив – той не джигіт» він пройшов.  

- Ум, цікавий салат, – пробурчав він куштуючи моє творіння «все, що було у холодильнику».

- Готувати я можу, тільки не люблю, – запевнила я його.

- Та я вже зрозумів, – скептично вигнув він брову й трагічно зітхнув.

- Щось кажуть з приводу електрики?

- Стараються. Лагодять. Частина Києва з опаленням та водою, але без світла, а частина зі світлом, але без опалення. 

- Ми ж вистоїмо?

- І вистоїмо і переможемо. Ми ж знаємо за що стоїмо, –  упевнено сказав він.

- Сподіваюсь. Інакше нас просто не буде.

- Все буде добре. Тримай стрій і силу духу.

- І нерви тримай в руках, і половину неба на плечах…

- Так, не нервуй! – втупився він в мене погляд.

Ага, не нервуй. Я в чужому місті, з чужим чоловіком, без уяви де моя сестра і я навіть батькам не можу подзвонити.

- Відсутність електрики вганяє мене в депресію, – зізналася я.

- Можу генератор запустити.

Якщо поглядом можна було б убивати…

- А інтернет ти не можеш запустити?  

- Буде світло, буде й інтернет.

І я психую. В себе. Сильно. Ну якого? Га?

   Як тільки з’являється інтернет, зависаю з ним. Розпочинаю з листів батькам, як у нас все добре, бо за легендою ми з сестрою в Ізраїлі. Наступного дістаю Асту. Той не в мережі, тож пишу довгого листа.

А далі приходжу до найцікавішого. Мене цікавить Мехмет Аліф. Попутно дізнаюсь масу корисною інформації.

  Україна переважно експортує в Туреччину метали та зернові. Імпортує: текстиль, продукцію машинобудування, метали, нафтопродукти, фрукти та автобуси. Кілька разів мені на очі потрапляють світлини Мехмета. Таки, приваблива, харизматична морда. Карі очі в обрамленні чорних брів, прямий ніс, виразні губи, стильно вбраний. Цей схожий на Лялькин типаж чоловіків.

    Гм! І де ж Лялька могла з ним пересіктися? Якесь збіговисько на тему «Як врятувати бізнес», «Партнерство навіки», «Будь сміливим і працюй»? Можливо. На сайті турецької материнської компанії виявилося багато світлин колективу, тож мармизою Мехмета я намилувалася досхочу.

   Ясно, він красунчик. Мехмет виявився досить публічною людиною, інформації було стільки, що голова йшла обертом. Його сторінки були у всіх соцмережах. Відкриття, змагання, святкування, концерти, засідання…Який активний чолов’яга й скільки ж фото. І я фанатично гортала сторінку за сторінкою.