Глава 8

З гостин ми виїхали ближче до обіду. Я удостоїлася ще однієї довгої та каламутної розмови зі Старим та натяків про повернення на роботу, натхненно запевнила його, що я ще хвора на всю голову. Наловилася, як блох, насмішок Ніни Олександрівни, проте героїчно трималася й у хмари не заходила. Та нахапалася пронизливої уваги від недалекоглядної форми життя, на ймення Данилко.  Після такого гостювання, залишилося враження, що наче в чистилищі побувала…

 Моя ніч у будиночку місцевого упиря пройшла. Просто пройшла. Коли ти опиняєшся в ліжку з чужим чоловіком, то заснути майже неможливо. Чуже сопіння та вовтузіння, сприймається, як удар нагайкою по оголених нервах. Плеяда думок виблискує своїм різноманіттям філософських вивертів. Етичні принципи навідують з питаннями тілесного, духовного, чуттєвого та раціонального. А моральна відповідальність тисне тягарем звинувачень. Прямо вражаюсь, своєму багатому внутрішньому світові.

  В якусь мить я все ж таки задрімала, бо прокинулася від того, що мені жарко, важко ще й вухо опалює гаряче дихання. Продираючись крізь каламуть в голові ідентифікувала себе та своє оточення. Недовірливим поглядом позирила на руку Данилка, яка по-господарськи обіймала мене. Обережно підняла кінцівку зі свого живота й вужем вислизнула з ліжка, поправила халат, який під час сну перекрутився, як тільки міг й припекла хлопа сердитим поглядом.

  Затріпотіло обурення, якого лихого, він мене обіймає? Й спить же, як янголятко, якого совість ніколи не мучила. А я пів ночі очей не могла закрити, бо то він надто гучно дихав, сопів, щось навіть бурмотів й періодично  намагався вкласти на мене свої руки/ноги. А цьому все ні по чому, ловко приживається в усіх умовах, прямо, як та пекуча кропива, що й на кладовищах пишно росте, підживлюючись фосфором, який міститься в кістках.

  Ще більше смутку додало розуміння, що сьогодні вихідний й тільки сьома ранку, отже звідси мені ще не скоро вибратися.

  Щоб якось ще й розум розбудити понуро посунула у ванну. З дзеркала на мене  виглядала пом’ята панянка з колами під очима. Так відразу і не зрозумієш чи то від недосипання, чи може я  брала участь в бійці…

  Тільки безліч режимів у душовій кабіні відвернули мене від тяжких дум й нагадали, чому я так безтямно люблю експерименти. Це ж захопливо. Цікаво. Й бувають дуже несподівані результати.

  Потішивши свою внутрішню маленьку дівчинку новими іграшками я все ж вилізла з того чудового місця. Моє волосся перепробувавши усі гостьові шампуні, кондиціонери та маски сито сяяло. Одні тільки кола під очима нікуди не поділилися. Нічого! Буду, як селагінела. Коли їй всього вдосталь росте, а коли посуха, то скручується в буру кулю й перечікує посуху. Й чекати того дощу вона може роками…Чудова пристосованість.

  По поверненню мене чекала картина варта пензля художника. Данилкові, певно, стало жарко й він безжально скинув з себе ковдру. Мій погляд, равликом проповз по його широкій спині, замилувався розвиненою мускулатурою, завмер на міцних чоловічих руках з чітко окресленими формами м’язів…Уява не полінувалася підкинути думку, якби це було опинитися в таких руках…На мить, аж очі закрила. Видихнула. А потім знову вчепилася у нього поглядом…І видихнула ще раз оглядівши його вузькі стегна. Широкі плечі в поєднанні з вузькими стегнами…умм…і вишенькою на цьому торті були сідниці…такі на вигляд пружні…Інстинкт розмноження, якийсь собі спокійно дрімав в мені, зацікавлено підняв голову. Нервовий смішок таки злетів з моїх вуст. Ага, діти були б гарні. Ну-ну! Весна, краса, гормони…

  Щоб не залишатися в кімнаті з напівголими тільцем Данилка, який дуже ніжно розпочав обіймати подушку, я злиняла на кухню. Зробила собі каву й всілася біля вікна.

  Цікавенький ландшафтний дизайн, прямо напував приворотом. Помилувалася. Оцінила цікаву задумку живої огорожі з липи, колючі ялинки, ялицю, сосну. Надихнулася. Й від споглядання прекрасного мої думки спочатку гайнули додому, а потім розпочали нарізати круги навколо сестри.

   Аста правий. Моя спонтанна авантюра не приносить бажаних результатів. Я топчуся на місці та уявлення не маю куди поткнутися далі. Може, правда, пора згортатися та йти до батька. Або розкопати усі плани сеструні…бо якийсь з них і привів до такого. Та, що з нею могло такого трапитися, що вона й вісточки не подає? Куди можна отак зникнути? Навіщо? Я розумію, що бабусі й дідусі зникають через проблеми з пам’яттю, діти та підлітки – через нестачу уваги з боку батьків, ті хто вживають алкогольні та наркотичні речовини…теж зрозуміло, а тут…Не було ніякої конфліктної ситуації. І… що мені підозрювати викрадення? Чи й того гірше?

  Але, щоб там не говорили про міфічний зв'язок близнюків, але сестру я відчуваю…Не знаю чим це пояснити, але я знаю, що вона жива і з нею все нормально. Єдине чого я не знаю, то це ДЕ вона…

   Я ж, наче капець, яка розумна. Ну принаймні про це говорять купа дипломів та сертифікатів. А зараз якась безвихідь. Проте, почуття відчаю нічого не вирішує. То чи варто йому упадати в ноги? Треба зібратися й спробувати довідатися про усі справи Ляльки…

  З таким настроєм я і повернулася додому. На щастя, Данилко з загадковим виразом на морді кудись метнувся з дому. Полегшено видихнула. Бо, щось після ночі в одному ліжку якось я надто гостро розпочала відчувати, що він чоловік…

 Щоб не забивати собі голову ще якимись роздумами, які до мене, схоже, з прямо з пекла навідуються, взялася за перегляд останніх справ Ляльки. Що та Навіжена Кукурузка казала, що щось з планів пішло не так…Як зрозуміти з яких планів і куди воно не так пішло?