Глава 6

   Дорогу я запам’ятала погано. Київ для мене був величезний та незрозумілий. Мигцем, через вікно машини, я розглядала величні пагорби, монстроподібні забудови, старі цегельні п’ятиповерхівки та понуру, сіру картинку зимового дня. Коли ми все ж проїхали місто, а обабіч замаячили сосни я заозиралася.

- Куди ми їдемо?

- На жаль, у цій місцевості більше поселень, аніж лісу, – демонстративно обвів мене поглядом Данилко, тонко натякаючи, що він би й закопав, та немає де.

- Слухай, а ти прямо як той Іван Сірко убиваєш чорта одним пострілом, – огризнулася я.

- Не знав, що ти себе до нечисті відносиш, – тішився він й надалі.

- Та я теж думала, що сильні люди – це добрі люди й крайніх вони не шукають.

- А я, значіть шукаю? – з єхидною усмішкою глянув він на мене. – Нагадую, це ти спочатку шантажем заміж виходиш, а потім чекаєш обожнювання. Мені навіть цікаво, як ці речі поєднуються у твоїй голові?

   В моїй голові ці речі ніяк не поєднуються. Шлюб під примусом це така гидота.     Хоча, багато дівчаток чомусь переконані, що якщо вони, наприклад, завагітніють, то все Бога за бороду вони вже вхопили. А по факту, будь-яке насилля веде у річку нещастя. Й в ній, як в западні, виявляють не тільки ці двоє, але і їхні діти. Бо вони живуть в сім’ї, де немає любові, але є байдужість, де немає шанування, а є зневага.

   Але в Ляльки до цього шлюбу, певно, були інші плани. В житті не повірю, що Лялька надибала у своїй душі тремтливе відчуття кохання до цього козака й повело її так, що вона поспішила вискочити за нього заміж.

   Все-таки, на який біс вона ВИЙШЛА ЗАМІЖ ЗА НЬОГО? Він, наче і простий, що той одвірок, але ж попри своє переконання, що я - то зло, викорінювати він його ніяк не брався. І він реально слухає, бо коли я вважала, що моя фантазія про безневинність Ляльки нікому не цікава, він все ж перевірив інформацію…Чи не перевірив й це все є хитромудра пастка? А!!!

   Ну, принаймні, я буду виглядати красивою. Все! Думати на цю тему мені шкідливо. Бо ще трохи і я побачу масонську змову, змову золотого мільярда та таємні біолабораторії в Україні. От, коли б замість цього всього в моїй голові був рецепт борщу, моє життя явно було б спокійніше. Казала ж мама батькові, не давай дитині читати «Сувій Риплі»…

- А опиши свою труднощі від тоді, як я стала твоєю дружиною? – скосила я на нього погляд.

- Ти! Хіба цього замало? – буркнув він.

- Не драматизуй. Є, щось вагоміше?

- Солодка моя, та ти знущаєшся? Дядечко на мене повісив усі твої вибрики. Ти, звісно, щиро вважаєш, що я тупий, але ти використала мене, як ширму, для твоїх «великих» планів.

- З Ольшанським, прямо негарно вийшло, – зітхнула я.

- Тобто, все інше вийшло гарно? – поповзли його брови до зачіски.

- А я усіх свої «великих» планів не пам’ятаю, – стенула плечима.

- Йо! З тобою, наче ромашку общипувати: пам’ятаю, не пам’ятаю. Та мені вже греблю рве! Й так голова кипить, бо проблем на роботі вище даху, але є ще ти зі своїми «великими планами». То в якому місці я мав відчути щастя? – наливається він отрутою.

  На цей його злісний випад, нервові клітини терміново провели саміт, оцінили його перекошену фізіономію й зробили висновок, що з цією золотою рибкою ми далеко не запливемо. Японський рододендрон! Якийсь повний хет-трик. А я навіть не знаю з якої гри мені летить той м’яч й що з ним треба робити: ловити чи відбивати? Вся ця хурма, мене вже з розуму зводить!!!

- Я не знаю чим потішити твій параноїдальний та творчий світогляд. Загальну тезу я зрозуміла, ти – непогрішний, як святий, я – похмуре породження пекла.

- Та йди ти…до Дунаю! – фиркнув він та демонстративно закотив очі.

Я думаю, він би з насолодою ще щось додав, але за поворотом вигулькнув будинок. Данилко пригальмував та культурно приткнув машину. Вискочив з-за керма, обійшов авто й відкрив мені дверці.

- Ти обіцяла, – прошипів мені в обличчя, – без усіх цих твоїх коників.

- Поні теж не можна? – не втрималася я.

- Й навіть ніякого фалабелла.

- А що таке фалабелла? – очманіло витріщилася я на нього.

- Найменша порода коней, – злобно позиркав він на мене.

- А навіщо люди виводять цих мініконей? – запалилася я новою інформацією.

- Спочатку виключно для декоративної мети, а тепер їх використовують у зоотерапії та для допомоги інвалідам.

- А ти звідки це знаєш?

- А що таке, розрив шаблонів? У здорованя виявився мозок трохи більший за горішок?

- Просто здивувалася твоєму широкому кругозору, – насупила я лоба.

- Ходім! – приречено видихнув він.

І я пішла. Заміський дім був в три поверхи, зі складною покрівлею та веселою кольоровою черепичкою. Довкола панувала аура комфорту й затишку. Акуратні доріжки й розкішні клумби вічнозелених рослин. Прямо відчуття заздрощів пробилося. Куди не гляну, то кругом красивіше красивого. Ага! Можна подумати я тут очікувала гніздо упирів побачити.