Глава 4

  Ранок у мене розпочався пізно. Розбурхана думами я пів ночі просиділа за ноутбуком, аж поки відео зовсім не розпочало перед очима розпливатися. Сухі очі пекли вогнем, втома підсвічувала замученістю, голова підтримувала той феєрверк й віддавала тоненьким дзвоном й підгризала злість…

  Як тільки я тебе знайду, сестронько, сама тобі голову зверну, щоб так більше не лякала. Але питання, ЯК знайти?

  Все, що мене насторожило на одному з відео, це машина, яка мельком потрапила під камеру. Питання, то параноя чи я справді думаю, що та машина переслідувала сестру? Бо скільки я б не шукала підтвердження, машини чи підозрілих машин я більше не бачила.

   Це все нереально сердило. Та по моїм натягнутих нервах вже легко можна було забацати найскладнішу ритмічну одиницю мелодії. Й на цьому тлі «всього й відразу» мені вже можна було вручити приз за психованість та нервозність. Бо це деструктивне відчуття помпезно й з шиком влаштувавшись, псувало нерви й настрій.  

    Потинялася по будинку, зробила каву й виповзла з чашкою на вулицю. На душі було млосно й так і тягнуло комусь ще зіпсувати настрій. Взяла телефон й набрала Асту.

- Та перепелиний вітер мені в обличчя, душа моя, невже ти? – тонко так потролив мене брат.

- А може не будеш рунтати мою душу?

- Рун…що?

- Тривожити. А я казала ще в школі читай літературу, а ти мені, а що вона мені дасть…

- А ти по-нормальному говори, а не цими викопними рештками.   

- Насолоджуйся багатством та різноманіттям мови.

- Ага! Уже біжу. Так, що в тебе трапилося?

- Топчусь на місці, – просичала я.

- А! Біда! А ти, прямо чекала, що варто тобі тільки приїхати й усі відповіді впадуть тобі на коліна.

- Так! В мене були деякі сподівання й вони не виправдалися, – зітхнула я.

- Та ти що? – якось то прозвучало доволі глумливо.

- Ага! Я думала, що якщо я в ці тихі води гулькну камінцем, то підуть хвилі. Й щось вийде на поверхню.

- І?

- Я обшукала все що було в домі, перетрусила усі речі Ляльки. Вициганила матеріали, що накопав на неї її чоловік. І нічого. Я не розумію, що могло трапитися…

- Може додому? Й залишити цю проблему батькові?

- Я ще морально не готова. Батько з мене шкуру спустить, мама душу витягне, а Лялька доб’є те, що залишиться.

- Ну Олександр Іванович може, але ж сама подумай куди ти лізеш? І як ти довго ти збираєшся вдавати Ляльку? Ти ж з нею, як день і ніч. А з тим рослинним хаосом, що в тебе в голові коїться, варіанти, що твоя затія добрим завершиться, скажімо так, мінімальні.

- Чого це мінімальні? Поки усі думають, що я Лялька. Я ношу її одяг і кажу усім, що в мене болить голова.

- А!!! Мати рідна, це найтупіше, що я чув. Вел, я тебе благаю, кидай все і їдь додому, поки ти в якусь халепу не втрапила.  

- Фактично, я вже в халепі, – задумливо пробурмотіла я.

- Хутко додому!

- Не можу. Ляльку тут ще звинувачують, що вона вкрала гроші з рахунку компанії.

- Ась? Які ще гроші?

- Ай! Там якась робоча фігня. Коли зникла Лялька, то зникли й гроші. Там така сума, що Лялька на неї точно б не спокусилася.

- Фіть-фіть! Як вогонь вхопив! І невже ти, моя наївна волошка, вважаєш що тебе просто пробачать за зникнення грошей? Та пробачать…Один раз – об двері, вдруге – об рейки.

- Кінчай генерувати строкатий кінець світу. Годі цих марнотратних емоцій, манірної паніки та бурхливої істерики для розрядки. Все поки контрольоване.

- Та невже?! Бо щось я вже розпочинаю сумніватися у твоїх розумових здібностях.

- Відкинь сумніви. Поверни собі спокій та впевненість. Підходь до перешкод діловито та ґрунтовно й перестань мучити мій мозок.

- Так, Велено, годі. Ти, або сама повертаєшся, або я тебе забираю.

- Аста, мені потрібно знайти сестру. Цей її чоловік реально займався її пошуком. В мене тут гігабайти відео і ніякої зачіпки куди вона зникла, – тяжко зітхнула я.

- От і скажи мені, чого ти таке вперте й думаєш, що зможеш зробити те, що не могли зробити інші?

- Я її відчуваю, – насупила я брови, не годна пояснити свої відчуття.

- Я не знаю, що це таке цей твій містичний зв'язок. Але навіть якщо і так, то що тобі заважає сидіти вдома й дозволити професіоналам зайнятися пошуком?

- Відсутність надії, – скрипнула я.

- Супер! І відмовити тебе від цієї ідіотичної ідеї у мене немає жодного шансу…

- Щось повинно відбутися з моєю появою.  

- А у тебе не виникало думок, що і ти можеш зникнути, як і Лялька? – підійшов він з іншої сторони.

- Того я тобі й розповідаю про усі свої рухи.

- Дай Боже, сил усім причетним до цього дурдому,  з відчуттям глибокого страждання видихнув він. – Велено, це ненормально. Я не хочу в цьому брати участь. Я не хочу бути свідком цього абсурду.