Глава 3

  Ніч пройшла у муках роздумів. Напхана враженнями, як ковбаса консервантами, я ніяк не могла заснути. Раз за разом я прокручувала в голові  розмови з сестрою. Так, я була зайнята до чорта, але у неї ні в голосі, інтонації чи розмовах не було нічого такого, що могло б мене насторожити. НІ-ЧО-ГО! А тепер одні сюрпризи.

    І цей Данилко?! Запаморочливо складний, та достобіса суперечливий. Ми то усі далеко не ангели. Але конкретно від цього чоловіка хочеться бігти в аптеку за антидепресантами. Його бараняча впертість та чарівна безпосередність доконує. Я з ним почуваюсь, як той спринтер серед стаєрів – безнадійно відсталою та до смерті замученою. Що ж так все складно? І цей ще мільйон…Та, що за на? Що не день, то якась нова халепа!!!

    Після такої ночі, вранці мій мозок все ніяк не міг увімкнутися. Він намагався, але сірість за вікном навіювала зовсім інші бажання. І мені, як тій кішці, безбожно хотілося до теплого ліжечка під ковдру й отак цілий день спати, а вночі так і бути можна влаштувати тигидик-тигидик. Але відповідальність героїчно, з останніх сил, тягнула мою лінь.

   Й, щоб остаточно себе надихнути, до ранкової кави я вирішила приготувати яєчню. Споро поставила сковороду на вогонь. Затим дзенькнуло повідомлення, зайшла у месенджер. На очі потрапили нові гібриди кукурудзи і я трохи зависла на ознайомленні з характеристиками.

   Кукурудза належить до найпоширеніших культур світового землеробства й займає третє місце по посівній площі після пшениці та рису. Така популярність  пояснюється широким застосуванням кукурудзи та її високою врожайністю. До того ж вона є високоенергетичним кормом у порівнянні з пшеницею, ячменем чи вівсом. Лідером по вирощуванні кукурудзи є США, Китай та Бразилія.

  Ми теж входимо у Топ 10 країн виробників кукурудзи. Завдяки запровадженню високопродуктивних гібридів, динаміка виробництва зерна кукурудзи у нас значно поліпшилася…А коли врахувати…

- Бляха! Та, що ж ти робиш? – влетів у мою свідомість рев.

Розгублено кліпнула й мій погляд вперся у сковорідку на якій так гарно горів вогонь.

- Ой! – пискнула я

- Дідько! – відсмикнув руку Данило від жиру, що розбризкувався.

А потім холоднокровно вимкнув газ, метнувся за металевою кришкою та накрив сковорідку.  

- Що ти робиш, ненормальна? – рикнув до мене, відриваючи вікно.

- Я випадково. Задумалася, – нещасним голосом пробурмотіла я, спостерігаючи за сизим димом.

- Ох, ні в біса тебе думи відвідують!!! Ти мало будинок не спалила!!!

- Я не хотіла. Пробач!

- Та просто супер! Спочатку ти влізла у моє життя, тепер ти намагаєшся спалити мій дім. За що мені це все?

- Не мудруй. А то прямо куди не глянь, то золоті верби. То випадково вийшло. Мені жаль, що я недогледіла ту сковорідку.  

- Твій жаль, мав мене втішити? Бо я якось не записувався у секту «Свідків Апокаліпсиса».

 - В мене вразився навіть найдосвідченіший нерв та одцвіли усі надії на світле майбутнє, – буркнула я.  

Він перестав метатися по кухні. На його чоло набігла смута й так приречено оглянув розгардіяш, який я вчинила.

- От, чому чудес в моєму житті не буває, а якогось ідіотизму, то навалом?

- В питаннях чудес я не розбираюсь.

- Та невже? Господи, з цього гнітючого стану є якийсь вихід? – стиснув він губи.

- Не знаю!

 Ну не могла ж я сказати, що зі мною щось таке постійно трапляється. Варто мені задуматися і бац уже якась недоладність трапилася. Між домом і роботою у мене може виникнути третя точка - пряма дорога на якій я машинально їду якихось кілометрів сорок, поки свідомість не починає цікавитися, а куди це ми так їдемо?

    І у мене є страховка від усього на світі, вогнегасники, відра з піском, аптечки, нервовий керівник, турботливий батько, саркастичні мама та сестра. А, от особисте життя не сильно заводиться, бо то я про побачення забуду, а то посеред чогось дуже інтимного я навпаки щось згадаю дужеее важливе. Зате, я геній селекції й  дослівно можу згадати інформацію за темою, почуту років десять тому.

- На що я витрачаю найкращі нерви свого організму? – сердито сопе він.

- Відмирання нервових клітин процес постійний та природний і я на нього ніяк не можу впливати.

- Так! Годі! Бо від твоєї логіки, моя психіка трохи дуріє.

- Я вибачилася.

- Це замала відрада спаленому будинку.

- Я ще нічого не спалила.

- Отож-бо! Ключове тут ЩЕ. Три рази на тиждень приходить Надія Дмитрівна, вона прибирає й готує. Ти їси все, що є  в холодильнику і нічого, я наголошую, НІЧОГО не запалюєш. Зрозуміла?

- Гаразд!

- І все? – смикається він й припікає мене уважним поглядом.

Палюсь. Лялька влаштував таку б виставу, що він сам ту запальничку їй би приніс.

- Голова болить, – боязко скочила я з теми.

  Від подальшого катування мене врятував телефонний дзвінок. Данило блиснув на мене очима й відповів на дзвінок. Я ж всілася з кавою за столик. З мого місця чудово видно насупленого Данилка. Міміка на його обличчі взагалі була напрочуд жива. Ось він невдоволено скривив губи, потер рукою лоб, звів брови будиночком.