Глава 2

 Ранок зустрів кепським самопочуттям, паскудним настроєм та мерзенною погодою. Спогади, що забігли на вогник, щастя не додали.

  З хорошого було те, що вдома я була одна. З тривожного, що мою сумку цей чоловік схоже ретельно обшукав. Пізно. Сумку з документами в мене вкрали до тебе. З того, що може мене видати у мене тільки телефон. Але й той новий, бо якраз свого втопила.

 Постраждала. Поїла. Пожувала пігулки. Пожаліла себе. Подумала. Засмутилася ще більше. Вдяглася й виповзла у сірість.

- Аста, в мене проблеми, – набрала я свого двоюрідного брата.

- Велено, то нормальний твій стан.

- А! Зосередься. Я поїхала в Київ. І потрапила в ДТП. В лікарню до мене прийшли два мурла, один з яких сказав…

- В яку ще аварію? Як? Господи як? Ти навіщо туди взагалі поїхала, коли водиш машину гірше нікуди? – бадьорою істерією зривався його голос.

- Я не винна. В мене вкрали сумочку, коли я потягнулася за грабіжником в мене в’їхали.

-  Їй-бо, це перевершує усі очікування!!!

- Годі! Так, от в лікарню зайшли два чоловіки й один такий до мене говорить: «Владислава!», а я йому, що ні, я не Владислава. Й він мене запитує, а хто ти…І якось так вийшло, що вони подумали, що я Владислава, але втратила пам'ять, або ж брешу…Просто чоловік Влади її у всьому підозрює…

- Який ще чоловік Влади? – приглушено пискнув він.

- Вони кажуть, що вона заміж вийшла. Якщо точніше, то вона шантажем, змусила цього свого чоловіка на ній одружитися. Й тепер вони думають, що я Влада. Аста, що мені робити?

- Гов-гов-гов! Якого це вони думають, що ти це Влада?

- То випадково вийшло… – покаялася я.

- Цур тобі!

-  Що ти все торочиш? У мене проблема. І я зараз живу в домі того, хто представився її чоловіком.

- З головою у тебе проблема. Й то серйозно, – застогнав Аста.

- Потім мене допиляєш. Зараз, що мені робити?

- Я звідки знаю? Я інженер-енергетик, а не агент 007.

- А щось більше конкретніше ти можеш сказати?

- Так! Негайно мотай звідти. Ти зовсім ненормальна?

- Я хочу знайти сестру.

- А я не хочу знайти твій труп!

- Чого відразу мій труп? – обурилася я.

- Не зли мене! Твій батько знає де ти? – раптом змінив він інтонацію.

- Не знає! – видихнула я.

- Й ти ще запитуєш чого труп?

- Так! Чудово! Ти не готовий до конструктивної розмови. Я зателефоную тобі пізніше. Мене он ще чоловік Ляльки чекає.

- Не здумай кинути трубку…

- Пізно! Уже кинула. Ніякої допомоги від цих чоловіків!!!

  Так, а тепер треба подумати, що робити. На біса Лялька взагалі заміж вийшла? Отак таємно? Й за цього дивного гібрида!!! Й куди вона могла зникнути? Що могла трапитися з молодою жінкою? Та все що завгодно!!! Її могли викрасти…на органи. Хоча, Лялька стільки в себе алкоголю вливає, що то навряд чи.

  А чого взагалі зникають люди? Бо вони відчувають себе у небезпеці, або самі становлять небезпеку…Може тоді Ляльці хтось погрожував? Чи це її дурнувате РИЛО-ДАНИЛО щось з нею зробив? Божечки, а якщо з нею справді щось трапилося?

   Так, не панікую. Дихаю спокійно. Це я відірвана від життя сестра, а Лялька у нас рвач. Хочу назад у своє прекрасне життя…Та стерилізація пшениці, то чудове зайняття. Як я могла колись скаржитися, що мені не подобалася ця пекельна праця? Та у мене було неймовірне життя!!!

   І що його робити далі? Я в чужому місті, в чужому житті, з чужими людьми, з чужим ЧОЛОВІКОМ. І чого б це я панікувала? От і не панікуй. А краще подумай у що Лялька могла вплутатися? Чому саме тут? І чому вона вийшла заміж? Одні запитання й жодної відповіді.

   У нашій сім’ї Лялька була золотком, а я так, відлюдькувата дитина. Лялька вміла і танцювати, і співати, і мови їй давалися на ура. І якось так…вона красива, харизматична й розумна. А я її повна протилежність, яка більше любила проводити час з книгами, аніж з людьми.

  Я була такою собі начитаною заразою, бо могла відстояти свою думку, була несприятлива до критики й уміла тримати удар, а Лялька елегантним втіленням досконалості. Й ця досконалість, вправно міксувала свою природну чарівність й нетривіальний розум, уміла маніпулювати, досягати свого й тямила у фінансах. А я фахівець з селекції та генетики сільгоспкультур, теж свого роду діджей, але міксую лише певні характеристики культур в одному сорті. Вашу гетеростилію!

  Але ніякого відчаю. Повернемося до початкового плану. Знайти сестру та повернутися додому.

  І треба спробувати ще раз з цим Данилком поспілкуватися й бажано нормально…І хто такий цей Данилко? Звідки взявся? Й чого від нього очікувати?

  Побігти по новому колу метань «Що робити?», мені не дало повернення цього самого Данилка.

Йду до Данилка. Той стоїть і свердлить мене суворим поглядом. М-мм, з таким виглядом добрих новин не сповіщають. Або ж то лише моя уява кричить, що я брехуха.