Вступ. Серце дерева

Ласкаво просимо до «Серця дерева». Виходу немає. Але ти можеш спробувати.

У кожному лісі є місце, куди навіть звірі не ходять.

Не тому, що там небезпечно - небезпека не лякає тих, хто живе в лісі. А тому, що там порушується щось глибше, ніж інстинкт самозбереження. Там зупиняється час. Замовкає вітер. Птахи облітають це місце десятим шляхом, а вовки, що виють на місяць у будь-яку пору, біля нього притискають хвости й тікають геть.

Місцеві жителі називають його по-різному. Хто - «проклятим дубом». Хто - «лісовим серцем». А ті, хто знає більше, взагалі не називають уголос, щоб не прикликати.

Ззовні це дерево не відрізняється від інших. Такий самий товстий стовбур, така сама розлога крона, таке саме коріння, що виповзає з-під землі, мов кістки старого велетня. Але якщо підійти ближче й придивитися, можна помітити: кора тріщить не там, де їй належить тріщити. Тріщини складаються у візерунки, що нагадують обличчя, а якщо дивитися надто довго - обличчя починають рухатися.

І ще: дерево дихає.

Легко, майже непомітно, але дихає. На вдиху воно трохи розширюється, на видиху - стискається. Той, хто притулиться до нього вухом, почує повільне, важке пульсування, схоже на серцебиття вола. Той, хто прикладе долоню до кори, відчує тепло - не сонячне, а живе, глибинне.

Той, хто торкнеться, - вже не зможе піти.

Тому що кора розступиться під пальцями, мов вода, і темрява втягне вас усередину. А коли ви отямитесь, побачите гладенькі дерев'яні стіни, тьмяне зелене світло й золотий ланцюг на нозі.

І тоді ви зрозумієте: ви не перший. І не останній.

Дерево стоїть тут дуже давно. Люди приходили до нього за різним: хтось - за силою, хтось - за забуттям, хтось - за втраченою любов'ю. Кожен отримував те, що шукав. Але ніхто не отримував це безплатно.

Усередині дерева - кімнати. Їх стільки, скільки людей колись торкнулися стовбура. У кожній кімнаті - чийсь біль, чиясь надія, чиясь помилка. Деякі кімнати порожні, бо їхні господарі зуміли вийти. Деякі - заселені тими, хто залишився назавжди.

Ця історія - про тих, хто входив. Про тих, хто виходив. І про тих, хто залишився всередині, щоб зустрічати інших.

Це історія про дерево, яке виросло з людських бажань. І про те, що іноді єдиний спосіб вийти - це згадати, чого ти насправді хотів.