1

 Та горе безбожному, зле, бо йому́ буде зро́блений чин його рук!

Біблія, Книги Старого Заповіту.

Нестор був новеньким в класі. Вся увага дівочої частини класу, була прикута саме до нього. Мовчазний, худорлявий, таємничий розумник, який мав дещо скуйовджене волосся та носив окуляри в тонкій оправі. Погляд його зелених очей, підкорював дівочі серця в лічені хвилини. Милі ямочки на щоках, та ідеальна порцелянового кольору шкіра, в той момент коли його однолітки страждали підлітковими висипами. Нестор був ідеальним.

  Чоловіча частина класу навпаки, уникала нового однокласника, не бажаючи навіть з ним сидіти за однією партою. Вони відчували його моторошну ауру, та потайки ненавиділи за його успіхи в навчанні, але відкрито ніхто не наважувався навіть слова кривого промовити.

Тринадцятирічна Соломія була не виключенням тих дівчат, які мрійливо споглядали на новенького, весело хіхікаючи, намагаючись таким чином привернути його увагу. Нестору було байдуже, Соломії здавалось інакше. Занадто часто їхні погляди пересікались, від чого її щоки та вуха відразу шарілися а руки пітніли. Вона ненавиділа подібні зміни свого організму. Соломії дістались  вуха, як в батька та дідуся, які занадто стирчали, червоний колір шкіри тільки підкреслювало цей недолік. Соломія мала комплекси, цей був її найбільшим, особливо в моменти, коли це помічали однокласники.

Сьогодні весь день був дивним з самого початку: тато подарував блиск для губ, хоч мама і забороняла дівчині користуватись косметикою; дідусь з бабусею принесли осіннє пальто, яке було занадто дорогим, щоб батьки їй це купили. На двох контрольних Соломія, одна із перших, хто здав роботи, так як знала всі правильні відповіді. Нестор також був сьогодні дивним, не таким як завжди.

Він пронизливо-прямолінійно дивиться на неї. Це був не секундний погляд. Соломія ніяково відвела очі, встромлюючи погляд в книгу, намагаючись зловити рядки, які читав однокласник, та відволіктись. Слова розтікались в стрибаючі букви, їй зовсім не вдавалося зосередитись на читанні. Їй хотілось поглянути хоча б крадькома, зовсім не на довго, на Нестора, щоб впевнитись, чи продовжує він за нею спостерігати. Серце колотилося, мов навіжене, гулко б’ючись об ребра, розлітаючись відлунням, яке закладало вуха.

— Соломія, — тихо гукнула сусідка по парті. — Здається, ти подобаєшся Нестору! — шепотом промовила круглолиця Олена, затуляючи пухкими пальцями свою дивакувату  посмішку.

— Не верзи дурниць! — похмуро вимовила Соловія, кинувши мимолітний погляд на останню парту де сидів Нестор.

Серце Соломії ледь встигало пропустити удар. Він дійсно не відводив від неї очей. Вуха її почервоніли ще більше, здавалось от-от з них піде пар. Вона закрила руками обличчя, опустивши голову на книгу, тяжко видихнувши. Соломія чомусь була впевнена, що Нестор – то її перше кохання, а з цим почуттям все буває саме так. Всі серіали, які вона проглянула, та прочитані журнали для підлітків, які їй виписує мама, один в один мали подібний сюжет розвитку.

Соломія заплющила мрійливо очі, уявляючи як тримається за руку з Нестором, йдучи додому зі школи, як вони сидять за однією партою на всіх уроках, як він їй допомагає з фізикою, адже той предмет їй зовсім не дається. Її губи витягуються в трубочку, уява малює перший поцілунок, який повинен нагадувати найсолодшу грону винограду, або ж нектар, який прирівнюється до божественного. Поцілунок, який не зрівняється ні з якими пахощами пишних квіток. Дорослий поцілунок, так як в мами і тата. Дівчина посміхається, безтурботному та щасливому майбутньому з Нестором. Соломія відчуває ті самі метелики, які пурхають в її  животі. 

Дівчина не думала про те, що від моменту появи нового однокласника, вона з ним, жодного разу не розмовляла. Окрім його імені, прізвища,  та те що він розумник, більше нічого про нього не знала, для Соломії більшого й не треба було.

— Далі продовжує Соломія, — промовила рівним голосом Катерина Іванівна, вчителька літератури. — Соломія, ти, мене чуєш? — запитала вчителька, перевівши погляд на ученицю.

— Гей, це тебе питають, — тихо прошепотіла Олена, штурхаючи сусідку в бік.

— Що? Ні! — Різко підвелась з місця приголомшена Соломія, яка втратила реальність часу. — Це мій перший поцілунок! — вирвалось у неї з вуст, після чого, на дівчину витріщився весь клас, разом з вчителькою.

Нестор уважно її вивчав: тонке, пшеничного кольору волосся, заплетене в дві косички; бляклі сірі очі; худорляве тіло, та низький зріст як для восьмикласниці. Вона була непримітною в сірій масі, що його оточують. Одночасно, щось в ній було таке, за що, Нестор знову і знову уважно споглядав за нею, вивчаючи кожнісінький її рух.

Шкіра Соломії почервоніла, вона стала схожа на буряк. Її очі панічно забігали зі сторони в сторону. Однокласники гучно зареготали, особливо чоловіча частина, тицяючи в дівчину пальцем. Схопивши рюкзака, дівчина вибігла з класу, зі сльозами на очах.

Так принизливо вона себе ще ні разу не відчувала. Навіть рік назад, коли вони всією сім’єю поїхали погостювати на новорічні свята до бабусі з дідусем, Соломія вмудрилась сісти на теплу лежанку, де молодший брат забув свою шоколадку. Новенькі джинси мали на сідницях розмазаний шоколад, який не мав вигляд шоколаду зовсім. Решта гостей були вже на порозі, а запасного одягу дівчина не мала. Весь вечір вона просиділа в кімнаті, нікому не показуючись особливо троюрідному набридливому кузену.