Глава 11

Ліна

Я вибігла з лікарні дуже зла на батька. Я знала,що він не за здоров'я того хлопця хвилюється,а за себе. Він, навіть,готовий продати серце свого сина.  Щоб зберегти свою компанію .Ні,його аргументи , звичайно,дієві . Я й сама знаю ,що моєму братові вже не допоможеш. Але щоб так взяти і віддати це серце за гроші. Це ж взагалі капець. Ну чому гроші зараз важливіші за людські життя? Я й сама не знала відповіді на це питання. Я йшла вузенькою вуличкою недалеко від лікарні. Тут у мене задзвонив телефон. Це була Соня. Ой,я ж обіцяла зайти до неї сьогодні. Але не зараз,бо не хочу наткнутися на батька. І я взяла слухавку.

–Привіт,Соню,як ти себе почуваєш?

–Та вже нормально.  Зайдеш до мене сьогодні?–спитала вона.

–Ні,Сонь, сьогодні не зможу,не хочу наткнутися на батька,–і розповіла їй про нашу розмову.

Вона трохи помовчала,але потім сказала:

–А знаєш, можливо,твій батько в чомусь і правий. Данилу  все одно  ми вже не допоможемо,а цьому хлопцю можемо.

Я стояла і починала вже кипіти від обурення:

–Сонь,ти серйозно? Тобто,по -твоєму продати серце  сина це нормально?

–Ліно,я не це мала на увазі. Ні, звичайно,це не дуже нормально. Але , якщо подивитися з іншого боку. То може не все так погано . І чому зразу продати серце? Ви отримаєте за нього просто гроші,як вдячність.

–Сонь,яка вдячність? За вдячність треба платити хірургу,а не моєму батькові. 

–Ліно,я це знаю. Але я намагаюся тебе переконати. Просто у тому хлопці буде тепер битися серце твого брата. Тобто там буде частинка Данила. Ти розумієш це?

–Так,я це розумію. Але, якщо серце мого брата буде битися в поганій людині?

–Ліно, серце твого брата не може битися в поганій людині. Ну ось просто не може.

Я стояла мовчки і не на знала , що сказати . Мені треба все добре обдумати, бо не можу я нашвидкуруч приймати рішення. Тому я швидко попрощалася з Сонею і пішла шукати якусь затишну кав'ярню. Знайшла я її дуже швидко. Вона була дуже гарною. Величезні вікна,теплий камін, м'які подушечки і пледи ось це все про неї. Я зайшла туди,і там було майже пусто. Там сиділа лише одна людина. І вгадайте хто? Там сидів Володя. Я зрозуміла,що побути мені наодинці мені не вдалося, тому вирішила підійти до нього:

–Привіт,– він трохи здригнувся,видно не чекав мене тут зустріти. 

Але потім він сказав:

–Привіт,я вже збирався йти в лікарню,щоб передати тобі оце ,– і він дістає з під стола , охайно запаковані, мої чобітки. Ой,точно, він же зняв їх з мене. А я вже про них забула.

–Дякую,я вже забула про них,–я сіла поруч.

І вирішила щось  замовити,щоб зігрітися. Взяла велике капучіно з сиропом. Воно повинно бути смачне.

Володя пішов і приніс мені плед,бо бачив ,як я змерзла. Дякую йому за турботу. Хоча я цього не заслуговую  

–Ліно,як ти після вчорашнього?

–Як я? Та не дуже,–і розповіла йому нашу розмову з батьком,а потім з Сонею. Але він ,на диво,сидів взагалі без емоцій . Такий серьйозний серьйозний. І  потім сказав мені:

–А знаєш,я згоден з Сонею. Бо твоєму брату вже не допоможеш. І ти вже нічого не зміниш. Я думаю батько за вас з мамою все вирішив.

Я сиділа пригололомшена . Та вони,що змовились з Сонею чи що? Ні, звичайно,у його словах теж була правда. Але...

–Ти, звичайно,правду кажеш. Але , якщо цей хлопець буде поганий. І в ньому буде  битися серце брата? Що тоді буде?

–Що тоді буде? Не знаю,а ти сама дізнайся. Поговори з ти хлопцем і ти відчуєш ,яка це людина,– сказав він. А це ,здається, непогана ідея. Ну тоді треба подзвонити батькові ,щоб він організував зустріч. Я дістала телефон і набрала тата.

–Алло, тато,привіт. Я хочу побачитися з ти хлопцем,в якому  тепер битиметься серце брата.

Щось мені підказувало,що ця зустріч багато ,що змінить і   я сподівалася,що на кращу сторону.