Глава 9

Вийшла з лікарні і хотіла замовити таксі. Дістала телефон... Чорт, розрядився. Прекрасно, просто прекрасно. Життя йде ,а Ліна не змінюється. Ну добре,поїду на маршрутці. Але мені не дали цього зробити. До мене йшов Володя. Зараз я не розуміла,його ставлення до мене. Ми знайомі лише один день,а він вже так до мене ставиться . Ні , мені , звичайно, приємно і я дуже ціную його підтримку. Але невже він на щось розраховує? Ні ,це, не можливо. Тим паче в такий час,як зараз. Але додумати мені не дали. Підійшов хлопець і сказав:

–Ліно,я тебе відвезу до дому. 

–Володю,я не хочу тебе обтяжувати. І я краще поїду на маршрутці.

– Ні,ти поїдеш зі мною. Я тебе не відпущу в такому стані.

–Що,ти мене не відпустиш? Ми с тобою знайомі лише один день.  І ти мене взагалі не знаєш.  Не знаю,що ти там собі напридумував,але не думай,що , якщо ти будеш прекрасним принцом,який допомагає дівчині в біді.  То я  зразу я кинуся до тебе в ліжко.

–Ліно,як ти можеш так...

–Ні,я все сказала. Я поїду на маршрутці,–перебила його я,– і дякую за підтримку, якщо це , звичайно, було щиро. 

І я пішла, покинувши його шокованого. Можливо, було грубовато,але мій стан можна зрозуміти. Я просто не люблю ,коли хтось ущімлює мої права і свободу. Ніхто не повинен цього робити. Ти паче  цей поліцейський,з яким ми знайомі лише один день. В цей час на мене всі в автобусі так дивно подивилися. Що я собі думаю,чого дивитеся. І лише потім  до мене дійшло,що це все я сказала в голос. Молодець,Ліно, просто молодець.  Без пригод ми не можемо . Але потім, додому я доїхала більш-менш нормально, якщо не рахувати того , що нахамила, якійсь бабусі. То взагалі прекрасно. І зайшовши додому,я ніби згадала все ,що трапилося сьогодні. І мої очі обпекли сльози. Ось тут вже я можу наплакатися. Я плакала без перестану. І згадувала брата: дитинство,школа,пригоди ось це все було з нами . І я , навіть, зараз не можу в це повірити. Здавалося,він ось стоїть переді мною. Ми розмовляємо, сміємося. А зараз.... Я встала з підлоги і пішла на кухню. На кухні я знайшла якусь пляшку червоного вина. Від брата, напевно. І я почала пити. Просто пити ,ні про що не думати. Я пила і ревіла. Ось таке в мене було комбо. Я не помітила,як закінчилася пляшка. Далі знайшла  половину якогось коньяка . І знову почала ... Ні ,я не алкоголічка . І алкоголь вживаю рідко,але обставини змушують. І ,як сказала одна мудра людина:«Не ми такі,а життя таке». Ось так от. Допити коньяк я  вже не змогла,бокал випав з руки і я вирубилася. На ранок я ледь прокинулася  . Дуже мутно я пам'ятала події того вечора. Але я добре розуміла ,що було тоді багато випивки. І ще я добре розуміла,що те ,що сталося з братом це не сон. Але я вже не буду більше плакати. Все,я вже виплакала своє . Я піднялася з ліжка і пішла збиратися. З одягом я вирішила не паритися. Я вдягнула сині джинси і першу ліпшу футболку,яку знайшла. З волоссям теж не дуже  морочилася. Розчесала його і досить з нього. Взяла куртку і вийшла з квартири. Мені треба в лікарню. Я обіцяла Соні,що зайду до неї. І ще зі мною хотів поговорити якийсь лікар. Я сіла в таксі і почала думати. Чому батьки за цей час мені  ні разу не подзвонили? Чому я повинна була витримувати все вчорашнє сама? Чому? І ще багато в моїй голові залишилося чому,але ми вже під'їхали , тому часу на роздуми більше не лишилося. Я розплатилася з водієм і пішла в лікарню. Як тільки я зайшла в лікарню,я побачила батьків. Мама ,яка була дуже гарною і молодою, зараз здавалася на 10 років старшою ,а тато... Він теж дуже постарів ,але мав кращий вигляд,ніж мама. Мама помітила мене і кинулася до мене:

–Ой,доню,ну за ,що нам це все.що ми зробили такого ,що Господь нас так карає,–і вона гірко заридала

. Батько підійшов і почав заспокоювати маму. Мама плакала,а тато заспокоював. Я теж підійшла і обняла її . І ось так ми стояли обійнявшись. Але тут у тата задзвонив телефон,він поговорив. А потім покликав мене до себе.

–Ліно,доню,нам усім зараз дуже непросто. А мамі тим паче,–казав він пошепки,–Тому я тебе прошу підтримувати,бо їй зараз дуже важко.  Вона втратила єдиного сина і я боюся ,що вона може собі щось зробити.

–Тату,а де в цей час будеш ти?

–Доню,я завжди буду поруч,але боюсь ,що вона може мене  не слухати. А ти зможеш на неї якось добре  повпливати . Ти ж знаєш ,як вона тебе любить.

Я кивнула.

–Ну так от,ти ж сама все добре знаєш. Але зараз не про це  . До мене підходив лікар і  він сказав,що в лікарні є один хлопець ,який дуже хворий,–він вже почанає говорити загадками ,які я  геть не розумію.

–Тату,яка мені різниця до якогось хлопця. І якщо ти хочеш щось сказати ,то кажи конкретніше.

–Ну добре, якщо хочеш конкретніше, буде тобі конкретніше. В цій лікарні є хлопець,який потребує пересадки серця. І твій брат міг би стати донором,тобто серце брата билося б у тому хлопці. І ,звичайно, батьки того хлопця дуже добре заплатять.

Я стояла ошелешена. Продати серце брата? Ні,це не можливо. Чи ,можливо? І як тато взагалі може таке казати. І я сказала:

–Ти хочеш продати серце рідного сина?

–Ліно,ну,що ти таке кажеш. Я б ніколи,чуєш ,ніколи б цього не зробив. Але ти ж сама знаєш,що твоєму брату ми вже не допоможемо,а цьому хлопцю ми можемо.

–Невже ти так про долю того хлопця хвилюєшся?

–Ну,Ліно...

–Тату,признайся,що тобі байдуже на того хлопця,а головне для тебе гроші.  Не виправдовуйся,бо я знаю тебе дуже добре.

–Ліно, гроші– це не головне. Але вони будуть не зайві,бо ти ж сама знаєш,що наша компанія на межі банкрутства.

–Все ясно,з тобою ,тато. Я не буду більше нічого казати,що я про це думаю. Все одно ти вже все вирішив без мене. А от мені цікаво мама знає,що ти збираєшся продати серце її сина? Ні? І чому я не здивована. Так от, знаєш, що з мамою будеш сам розмовляти. Я не збираюся брати участь у цій авантюрі. Усе арі-відерчі.

І після слів пішла на вихід з лікарні.