Цей буремний вечір майстер Кха-Ноор марнував у своєму кабінеті, чекаючи на запізнілого гостя.
Гроза, що насувалася, вочевидь, не обіцяли позбавлення від головного болю, який зазвичай супроводжував такі погодні явища та збудження магічних полів. А напруга у світі вочевидь зростала.
Зеленувата скляна куля та маленька настільна лампа освітлювали стіл чаклуна, застиглі в робочому моменті рукописи, ледь проявляли його кремезну постать, що рухалася в роздумах вздовж стіни з вікном.
Нарешті, Кха-Ноор утомлено потер перенісся під круглими окулярами:
“Де ж ти, Костянтине, спопелили в тебе дракони!”
Він відчував себе достоту втомленим. А чи може — старим для усього, що відбувалося. Якби ж то тут був Аделазіус... Може, він би допоміг дієвою порадою серед галасу думок поважних членів Колегії та нестерпної тиші його власної емоційної порожнечі...
Нарешті, хтось тихенько постукав у двері. Грім сповістив про прибуття посланця.
-- Нехай увійде. Хутчіш.
Лисуватий загорілий чоловік середнього зросту, з геть непримітним обличчям увійшов і вклонився Великому Майстрові (такий міг найліпше зійти за селянина чи рибалку з околиць Пурпурових Печер).
-- Вітаю, Костянтине.
-- Вітаю, Майстре.
-- Розповідай, що вділося тобі дізнатися.
Чоловік стенув плечима.
-- Місія моя — важка, мілорде, через те, що Орден Темної Сутності цілком володіє Гельгардом, і будь-які дії там є небезпечними. Відтак, інформація, що я її зібрав за твоїм наказом, припускаю, є неповною, а може бути, й неточною...
-- Викладай, що є.
-- Кріштан, син Ганнари, став новим королем міста, однак його повністю контролюють братчики. Є дані, він збирає нове військо, однак для чого — поки невідомо.
Це було погано. Дуже погано.
-- Що чути від Аранни?
-- Вона особисто вчинила два нальоти на Гельгард, проте — нічого серйозного. Темне поле довкола міста стало як ніколи сильним, відтак, навіть дракони не наважуються із ним зв’зуватися.
-- Так... А Щур?
-- Як ти й передбачав, Одро втік туди ж, до двору Кріштана та Мельхиседека. Він напевне є причетним до вбивства Лонгріна, а також того, що сталося з майстресою Рімеєю та герцогом Тібо. Він може бути вельми небезпечним супротивником для нас...
-- А що ж про Рімею? -- серце чаклуна тоскно стислося.
Костянтин стенув плечима знову.
-- Не маю інформації. І співчуваю.
-- От курва! Ну, добре! Дякую за службу, друже, повертайся до міста й чекай на наших агентів. Вони прибудуть за тиждень. Ти маєш надати їм всіляке сприяння у їхній місії.
-- Слухаюся, Майстре. Є ще дещо.
-- Кажи, Костянтине.
-- Є свідчення торговців, що ночували в оазі в околицях Гельгаруму. Точніше — одного з них. Він один урятувався...
-- Що ж сталося з іншими?
-- Привид. Той бідолага розповідає: коли усі поснули, посеред ночі почулися крики. Він прокинувся й побачив сум’яття: чорний вершник рубав людей мечем при повному місяці...
... Коли усі загинули, крім одного, той підняв його над землею, вирячився синім вогнем своїх страшний очей, та мовив потойбычним голосом послання.
-- Що ж він сказав?
-- Сказав: “Іди до міста. Передай їм: справжній Король повертається”.
Закінчення першої частини.
Скільки всього є в світі, про що ми забули.
Ще більше — того, про що ми не знали.
Без ліку — що не дозволяємо
собі уявити...
(С) Windy Lis