Розділ 6. І місяць правив за рік

в якому знову з’являється “загублений” Касько, проте йому стає геть непереливки. Здається, ще більше віддаляють його хитросплетіння долі від омріяних подвигів та порятунку рідного селища...

Нові персонажі та локації:

Деркомо Тантум – знову людино-комаха (нема від них спасіння)...

Табір асасинів.

Мертвяцькі болота.

Хто скаже напевно: скільки часу пройшло від тих буремних подій?

Не міг сказати цього і Касько, який не рахував дні та роки, проведені в хащах, у темній лісовій хатині, збудованій власноруч для себе та своєї родини.

Спочатку він жив у лісі сам, згодом взяв дружину — з найближчого поселення. Намагався забути все і досяг у цьому успіху. Дивно, та могутні маги Наргарду не подужали знайти його. А може, не шукавши ретельно, згодом забули. А тепер — хто міг пізнати утікача в мовчазному, кремезному лісорубі з ясно-блакитними очима на засмаглому обличчі...

Втім, одного дня минуле все-таки дістало його. Три вершники у смарагдових плащах, скріплених золотими скорпіонами, наблизились до темної хатини в лісі.

Касько миттєво відправив дружину з трьома молодшими додому (звідки середущий, як його навчили, покинувши будинок через потайну хвіртку, чкурнув лісовими тропами до селища). Сам вийшов до непроханих гостей зі старшим сином-підлітком, засукавши рукава й прихопивши сокиру про всяк випадок.

Вершники спішилися. Кассіан безпомилково пізнав одного — той мав спотворену осанку, тримаючи руки біля грудини, та незмінну щурячу посмішку.

“Одро під гербом герцогів Гельгарду: що за чортівня!” -- тільки й встигло промайнути в голові.

-- Майстер Кассіан, -- звернувся до нього Одро Клай гротескно ввічливо.

Мовчазний лісовик удавав, що не пізнав гостей.

-- Не знаю таких. Вертайтеся звідки приїхали.

-- Двадцять років я шукав тебе за наказом свого Господаря, -- вів далі Одро.

“Чорти б забрали твого Господаря, ким би він не був...”

-- Я нічого нікому не винен. Забирайтеся. Я... Іди додому, Ігнаре, -- наказав він упівголоса синові.

-- Але, тату...

-- Ти назвав сина Його ім’ям, -- Одро замислився, потираючи маленькі долоні.

-- Не твоє у біса діло! Якщо ти негайно не облишиш... -- лісоруб ковтнув ком у горлі, розминаючи від хвилювання пальці на руків’ї сокири.

-- Чекай, чекай, Каську! Я маю звістку... важливу для тебе звістку! від Ніколаса. І Рімеї. Ти ж пам’ятаєш їх? Вони... ми даруємо тобі прощення. Прощення та вибачення. Ти ж цього хочеш? -- в голові у нього запаморочилося. -- Ти чекав на це двадцять років... Збирайся й рушаймо в путь... До Наргарду, який ти втратив, проте з яким не розлучаєшся у своїх мріях... Ще є час усе виправити... Виправити, Каську... Ми проведемо тебе... В обмін на певні послуги, звісно.... Ми проведемо тебе... В обмін на послуги...

-- Я нічого... вам... не винен, -- промовив він важко.

-- Що ж, -- Одро озирнувся до супутників. -- Ми не хотіли цього.

Легким та непомітним помахом він пустив вогняний шар просто на темні обриси хатини позаду свого віз-а-ві. Дім спалахнув, й останньої миті перед тим як вправно запустити сокиру просто поміж очі Одро, Касько помітив фантомне ласо, яким два інші маги намагалися його заарканити. Упавши вбік та перекинувшись через плече, лісовик простяг долоні убік нападників:

-- Ет алворум дхат нітсамгла!!! -- вигукнув він, одразу прокинувшись від власного крику.

... Він лежав у темному сараї в покинутому обійсті, яке знайшов минулої глухої ночі, збившись зі шляху між лісами і мертвяцькими болотами на третій тиждень втечі з Наргарду.

Він важко і часто дихав — почасти від буремного сновидіння, почасти — від непевного й моторошного передчуття у яві. Тлумне світло щойно народженого ранку ледь сочилося в шпарини недбало збитих дошок. Так само помалу верталися спогади останніх діб.

Він випустив Дракона. Тікав від сторожі Міста Веж на фестралі й дивом, непомічений, прослизнув крізь охоронне поле. Далі, втративши фестрала, тиждень просувався в глиб нетрів Мовчазного Лісу й, заблукавши, натрапив на мертвяцькі болота. Там, певно, і загинув би: заблудшого, його вже тягли в трясовину мертвяки, проте тут з’явився Ігнар — срібна пляма в непевному сяйві повного місяця. Він витяг його, обігрів у чащобі та пильнував, відганяючи хижаків, доки Касько не прийшов у себе.

Він не знав, що на нього найшло, що змусило прийняти саме таке рішення, проте воно, також з незрозумілих причин, здавалося йому єдино вірним: тож він надрізав мисливським ножем свою і його шкіру та побратався зі Звіром... Бачили б це пихаті маги Наргарду.

... А потім вони розійшлися, і Касько ще довго спостерігав, як Ігнар виписував петлі у насупленому небі ранньої осені...

Раптово — світло потоком заюшило до комори, засліпивши мага. Кассіан почув швидкі нахабні кроки, щось схопило й підняло його над землею.

* * *

-- Обережніше! Не переламайте кістки!

Коли каськові стопи знову відчули землю, йому одразу боляче заломили руки.