Глава 10. Коли дракони?

Карін сиділа поруч, спершись ліктем на лаву, і все ще краєм ока поглядала на мене, ніби оцінювала. Я не знала, що сказати, тож просто кивала, коли вона щось бурмотіла про свій рід, «набагато холодніший за поверхневий», і про те, що тут усі поводяться «надто голосно». 

– У вас тут усі такі… — вона зупинилась, підбираючи слово.
– Балакучі?
Карін пирхнула та негативно похитала головою.
– Нормальні.

Я не втрималась і тихо засміялась. Чорт, я настільки заговорилася, що зовсім забула про куратора, зрозуміла це лише тоді, коли почула його підвищений тон й здається він був у нашу сторону!

– …і тому важливо уважно слухати зараз.

Я сіпнулася й повернулась до нього, намагаючись зробити вигляд, що слухала від самого початку. Карін теж сіла рівніше, хоча вигляд у неї був такий, ніби вона й не збиралась вибачатися. Куратор стояв перед нами з журналом у руках і вдумливо перегортав сторінки.

– Отже, – продовжив він, – після інструктажу ми вирушимо до гуртожитку. Там коменданти зустрінуть вас і розселять згідно зі списками. Також, зараз ви отримаєте листи з розкладом на перший тиждень, – він дістав невелику купку конвертів. – У подальшому розклади будуть вивішувати у холі головного корпусу. Тому слідкуйте за оновленнями самостійно. 

Передні ряди одразу підняли голови, а хтось навіть дістав перо, ніби боявся пропустити хоч слово.

Я кивнула, ну все поки доволі просто. Цікаво, а як тут заселяєть до гуртожитків? Тут вони різні для хлопців та дівчат? Куратор в свою чергу продовжив:

– Після поселення матимете кілька годин вільного часу. Рекомендую використати їх на ознайомлення з територією.– потім розчаровано з придихом додав:- У перші дні багато хто губиться.

Карін тихо прошепотіла:

– Хтось точно загубиться.

Я хмикнула, але швидко схаменулась, бо куратор уже роздавав перші конверти ряду перед нами. Він майже дійшов до нащого ряду, коли раптом ззаду хтось гукнув:

— А коли ми вже матимемо драконів?!

Усі голови в аудиторії повернулися в той бік. Карін закотила очі так помітно, що я ледь стримала посмішку. Куратор перевів погляд на голос, і по його обличчю було видно, що це питання він чув щонайменше тисячу разів.

– Вам би хоч за собою навчитися доглядати, адепте, – сухо відповів він. – А потім уже дракони.

Дехто тихо засміявся, але більшість сиділи з серйозними обличчями. Просто всім кортілося поскоріше дізнатися коли трапиться те саме "диво", а я сподіваюсь, що це не відбудеться до курсу так третього.

– Починаючи з наступного тижня, усі адепти вашого факультету вирушатимуть на практику. Там ви й почнете пошук свого дракона.

В аудиторії повисла тиша. Шукати? Наступного тижня? А це не занадто?! Мені навіть думати про це не хотілося. 

– І перед тим, як хтось із вас почне вигадувати, що це буде за «полювання», одразу скажу: всі деталі отримаєте від професора Рейнгара. Він відповідає за польові заняття. Мені вистачає й того, що ви всі тепер на моїй совісті.

Декілька людей у передніх рядах нервово перезирнулися.

– А зараз… – куратор махнув рукою до дверей, – ідіть. Відсвяткуйте свій перший день навчання і останній день свободи. Завтра вам вона вже не знадобиться.

Усі почали підніматися,хтось сміявся над його словами, а де студенти  виглядали так, ніби планували втекти через вікно. Я точно було в їх числі.

Карін піднялася й глянула на мене оцінююче й трохи зверхнім тоном промовила:

— Ну що, новенька, які плани?

Я кліпнула, бо навіть не думала про те, що робити далі.

— Не знаю, – чесно сказала я. – Можливо, просто прогуляюся територією?

Вона злегка підняла брову.

— Серйозно? У твій перший день в академії? Ти або дуже правильна, або дуже налякана.

Я знизала плечима, звісно що налякана! Які дракони на наступному тижні? А що робити коли вони дізнається, що приборкувачка драконві боїться драконів? Може мене виженуть... Сподіваюсь на це.

— Мабуть, друге.

Карін хмикнула, але цього разу без зверхності.

— Ладно, тоді пішли разом. Я покажу, де тут не натрапити на старші курсів... А вони... Вміють влаштовувати правильні вечріки. Тож, пішли у гуртодиток, потім разом гуляти.

— Але я не...

— Ой припини...