Глава 8. Абітурієнтка

Звісно, лист прийшов із позитивною відповіддю, а ще разом із учнівською чорною мантією...

Там було сказано, що речі можна брати по мінімуму, але це не означає, що я не буду збиратися. Тож останні два дні перекладала свою нічну сорочку з валізи у сумку й намагалася відтягнути той самий момент...

Стояла біля вікна та дивилася на похмуре небо, яке за декілька днів стане осіннім. Я так і не доробила ті сережки із сапфірами й не знаю, чи вийде тепер у мене їх закінчити. Якщо вплив рідні на мою родину буде занадто сильним, то мене просто можуть по-тихому виключити з родини. Єдине, що заспокоює це те, що Майрон запевнив мене, що він цього не допустить, а якщо це й станеться, то він точно мене не покине. А я… я хочу йому вірити.

Зім’явши в руках знову ту саму сорочку, я спробувала перевести свої думки на більш позитивний лад. Мене очікує щось нове та грандіозне! Я буду працювати з драконами, а це дуже вшанована професія, та й особистий дракон нікому не завадить у родині. Єдина проблема в тому, що мене дуже лякає невідомість.

Але, як казав мій старший брат, а кого вона не лякає?

***

Здається, мене невідомість лякає більше за інших студентів. 

До Академії я приїхала раніше, ніж планувала. Мантія на мені сиділа незвично, а волосся, зібране у пучок, трохи тягнуло голову назад. Я поправила комір і кілька разів вдихнула, перш ніж зайти всередину.

Абітурієнтів одразу направили до великої церемоніальної зали, доки йшла помітила що більшість виглядали задоволеними або ж занадто розслабленими. Було й кілька таких, як я, які тримали руки в рукавах і намагалися не показувати хвилювання,алн як і вмене, в них це погано виходило.

Коли ми цвійшли до зали, я мимоволі відкрила рота, бо ця велич... Я ніколи не бачила чогось подібного у своєму житті. Хоча, моє життя й зводилось лише до нашого маленького містечка та ювелірної майстерні. Тут уздовж величезних стін висіли прапори факультетів, але я так й не зрозуміла що на них зображено, а високі арочні стелі... Були просто неймовірними.

В натовпі не дуже зручно роздивлятися все навколо, тож, я перестала ловити гав, та пішла разом із натовпом ближче до сцени. Де вже збиралися очільники факультетів та скоро вийде й директор.

Як раптом, в залі стало абсолютно тихо, я підвела очі та побачила, що на сцену вийшов чоловік у довгій темній мантії, з рівною спиною й поглядом, від якого чомусь хотілося випрямитися. Гадаю, таким й повинен бути директор академії.

Він зупинився перед нами, оглянув залу та почав свою промову.

— Вітаю нових абітурієнтів Академії приборкувачів драконів та магічних дисциплін. Сьогодні ви робите перший крок у житті, яке вимагатиме від вас сміливості, дисципліни та сили духу. Те, ким ви були до цього моменту, важливо. Але не менш важливо - ким ви станете тут.

Я проковтнула клубок у горлі та зробила вдох. Виявляється, весь цей час я затримувала подих.

— Ви прийшли в Академію не заради титулу, не заради слави, — продовжив директор. — Ви прийшли, тому що знак на вашій шкірі обрав вас. І тепер кожен з вас має з’ясувати: чому саме...

Ну що ж, шляху назад вже точно немає.