ПРОЛОГ

У світі, де в кожного на вісімнадцятиріччя з’являється татуювання з професією, яка тобі призначена, я була обраною… Не на ту, яку б хотілося, але, як виявилося, на ту, яка стане сенсом мого життя. І його теж.

СерафіІм. Він став сенсом мого життя — як виявилося, ще задовго до того, як ми дізналися про існування одне одного. Але давайте почнемо все з початку.

ПРОЛОГ

— Сонечкоооо, нумо вставай! — противний і дзвінкий голос моєї матері розбудив мене з самого ранку.
Вона, як завжди, легко впурхнула у мою кімнату й безцеремонно відчинила важкі порт’єри, щоб впустити сонячне світло.
— Угу, — я прикрила голову подушкою та спробувала ще раз поринути у сон, в якому стрибала по білих хмарках. Але, звісно, мені не дали цього зробити.
За звичною рутиною вона стягнула ковдру, від чого мої п’яти одразу змерзли. Так, навіть в останній місяць літа мені холодно. Я видихнула й прийняла неминуче — потрібно вставати.
Коли я прибрала свій захист (подушку) та розплющила очі, до біса лякаюча посмішка мами вже була напроти. Звідки такий ентузіазм? Я примружилася, і її усмішка одразу зів’яла.
— Не кажи, що ти забула.
— М?
Ну так, так. Знову я винна. Не потрібно тут на мене так гучно очі закочувати.
— Сьогодні ж твій…
— День народження, — я закінчила за неї. — Гадаєш, я можу про це забути, якщо кожен день останнього місяця ти мені про це нагадуєш?
— В кого ти така лукава? — звісно, що від неї — це риторичне питання. Й так знає, що в неї! — Вставай давай, підемо по магазинах.
— Ну ні… — я знову впустила голову на подушку, але мати швидко це виправила, безсовісно вкравши пуховий виріб.
— Так! Для ночі ми тебе як слід підготуємо!
— Угу…
Вона фиркнула й вийшла з кімнати, тим самим давши мені час на збори. І для чого мені готуватися? Там навпаки — нічого особливого не треба.
Мабуть, вона хоче щось для званої вечері підібрати. Буде ж уся моя родина, тож вона не хоче зганьбитися перед тіткою Кларіс. Особливо перед нею.
Мама готувалася до вечора мого вісімнадцятиріччя більше ніж півроку. Навіть для старшого брата вона влаштовувала менш пишний захід. Мабуть, тому, що я єдина донька — ось і вирішила відігратися на мені.
З цими не зовсім радісними думками я встала з ліжка та почала збиратися. Вдягнула легеньку зелену сукню, зроблену з шифону, і своє руде волосся підійняла у високу зачіску. Краще так, ніж вмерти від спеки назовні. Закінчивши зі зборами, я відкрила масивні двері кімнати та вийшла до коридору. Ну що ж, час знайти матір і йти за покупками, а то так просто вона мене не відпустить.

Насправді, я тільки з сім'єю можу так себе поводити, а з іншими... Доволі таки сором'язлива, а навіщо взагалі ювеліру бути балакучим? Головне, щоб він  вмів поводитися з найкоштовнішими каменями, як от сапфіри, наприклад. А в мене з цим проблем точно немає! 

З цими думками я спустилася донизу, щоб супроводити маму (саме так, я її, а не  вона мене) по магазинам за одягом для мене. Мені, якщо чесно, все одно в чому я буду. Головне, щоб потім цей одяг перекликався з відблиском тату, шкода що його не модна буде нікому показувати...