- Розділ 5 -

Коли ми піднімаємося на перший поверх чуємо, як у двері стукають, а подивившись у вікно, Мія каже, що це Дін. Він досі дуже блідий, але виглядає трохи краще.

• Заходь. – гукаю з кухні, намагаючись розігріти електричну плиту, щоб приготувати яйця, які Мія взяла з собою – єдине, що в нас залишилося з того, що вона брала на перекус в ліс. Все інше ми з’їли, коли ми сіли перепочити.

Дін заходить з пакетом.

• Щоб батьки нічого не запідозрили я ходив у магазин. – пояснив він. – Допомогти?

Я киваю.

Він підходить до мене, на кінчику його пальця запалюється вогонь і перескакує на плиту.

• Дякую. – кажу дивлячись на нього. Він у відповідь лише посміхається. – Не лише, за вогонь і їжу. Ще за прихисток, і що врятував нас.

Він ніяково відмахується.

• Та, це дрібниці.
• Ні, не дрібниці. Ти нас урятував, ціною своїх сил, віддав нам прихисток.

Він червоніє і відводить погляд. Зрозуміло, йому не дуже комфортно. Він не звик до того, що хтось вважає його допомогу важливою, що йому дякують.

• Гей, все добре. Якщо будеш продовжувати нас рятувати звикай. І навіть, якщо не будеш - також.
• Ну, загалом будь ласка. Я просто радий, що ви тут живі і здорові.

З ванної виходить Мія з полотенцем на голові. Вона тільки з душу і помила голову.

• Привіт, Діне. – каже вона.
• Привіт.
• А що ти тут робиш? – питає вона.
• Приніс їжу і подивитися, що з вами, чи все добре. Як твоє плече.
• Вже набагато краще. А ти як? Відпочив трохи?
• Вже набагато краще. Так декілька хвилин.
• Декілька хвилин!? – вигукуємо разом з Мією.
• Ти збожеволів? – запитую, розбиваючи яйця в сковорідку. – Ти дуже себе виснажив магією і відпочив лише декілька хвилин!?
• Так, знаю, що мало, але треба було ще в магазин сходити.
• У нас ще були б все одно яйця, прожили б.
• Але я ж не знав.
• Дякую, що приніс їжу, а тепер йди додому і відпочивай.
• Він закочує очі.
• Добре, на добраніч, довго не сидіть вже десята.
• Тобі також. Ти також не засиджуйся. Ми повечеряємо і тоді підемо спати, а ти зараз іди і лягай спати.
• Добре. – каже він і виходить. Я закінчую готувати яйця через декілька хвилин, коли Мія пішла сушити волосся феном, який приніс Дін.

Поки вона у ванній, я вирішую піти в бібліотеку і подивитися книжки. Все одно Мія постійно сушить волосся пів години.

Піднявшись я підходжу до полички з написом «Магія/закляття». Взяла першу книгу, яка потрапила на очі. Це була «Магія, закляття для початківців. Від левітації до телепортації». Я відкриваю її і починаю читати.

«Вступ. Хочете навчитися магії? Спочатку вам треба зрозуміти, що чим сильніша емоція тим сильніша магія, а чим вона сильніша, тим гірше вона піддається контролю.»

Те що я і знаю. Пропускаю цю сторінку, і дивлюся наступну. Не встигаю я і прочитати перше слово, як чую з першого поверху мене гукає Мія:

-          Серафимо, ти де?

-          На другому поверсі. – відгукуюся у відповідь.

Мія піднялася. Волосся, покрите лаком, як і завжди, зав’язане у хвостик.

-          Ну що? Знайшла якесь нове закляття?

-          Ні, я тільки прочитала вступ і перегорнула сторінку, коли ти покликала.

Ми спускаємося на перший поверх, коли помічаємо, що за вікном видніється промінь, і сяє символ. Придивившись ми помічаємо, що це Дін.

Ми помічаємо, що зірки і місяць знову стали тьмяними. Дін виглядав набагато краще, але коли промінь розходиться небом, місяць і зірки не стають яскравішими.

Дін помічаючи це спробував ще раз відправивши більше магії, але результату знову немає. Раптом посеред неба з’являється сяючи темно-синій хрест і розходиться всім небом.

Придивившись я помічаю під ним підпис. Буква А яка переходить у косу, як багато художників малюють у смерті.

Раптом з цього хрестика виривається промінь і врізається в Діна. Він падає на землю, ледь дихаючи. Цей промінь схоже був призначений для того щоб його вбити, але він ще живий.

-          Діне!!! – кричимо, кидаючись на двір, щоб його забрати, але перед нами проскакує блискавка. Мія відходить від страху.

-          Давай я. – кажу.

Перетворююся на метелика і полетіла до нього. Долетівши перетворююся і беру його на руки. Він занадто легкий. Біжу назад з ним на руках, і з своєю швидкістю добігаю до Мії, що спустилася з будиночка. Вона допомагає мені закинути його на спину і спочатку я піднімаюся потім вона. Піднявшись, заходимо до будиночка і кладу його на диван.

-          Боже! Його груди! – вигукує подруга. Я також придивляюсь і помічаю, що той промінь зробив у нього рану, з якої швидко витікає кров. Але, схоже, не заділа життєво необхідних органів. Він досі дихав.