3

3

- Василино Ігорівно? - запитав кур'єр у Федокії, яка відкрила двері затишного будиночку.

- Так. Це я. - відповіла Федокія.

- Вам посилка. Від Зоряни Космос. Розпишіться, будь ласка. - кур'єр подав документи.

- Доню, що це? - запитала Федокія, розкриваючи пакунок, у дівчини, яка була у вітальні.

- Мамо, це повинен був бути сюрприз - подарунок на день народження. З днем народження! Тобі подобається? - поцікавилася Зоряна.

- Мені все від тебе подобається. Але не треба було витрачати гроші.

- Ці гроші з моєї стипендії, які я заробила своїм розумом. Тобі подобається? Це моя остання картина. У стилі фантастики. Світ, якого немає, але він існу у моїй уяві.

Федокія дивилася на зоряну карту, на передньому фоні картини була... її рідна планета, яку вона залишила вісімнадцять років тому.

- Це мій дім... - прошепотіла Федокія.

- Що, мамо? - не зрозуміла її донька.

- Ні, нічого. Ти бачиш цей світ? В уяві чи він тобі сниться?

- Мамо, я його бачу, ніьи це мої спогади. Настільки чітко. Оце все мені здається таким рідним. Я ж не просто так вчуся на астрофізика. Бо мені хочеться колись відзнайти оча б щось схожк на це. - пояснила Зоряна.

-Доню, а якщо я тобі скажу, що цей світ існував, а тепер його немає, що ми прилетіли з тобою звідси? - Федокія доторкнулася обережно до планети, зображеної маслом на полотні.

- Мамо, це жарт? Чи ти підтримуєш гру моєї яуви?

- Ні, це правда. Тобі вже час знати, хто ти насправді.

- Мамо, тобі погано. Тоьі тиеба до лікаря.

- Не треба мені до лікаря. Зараз субота, у мене вихідні. А у тебе розпочалися канікули. Збирайся. Ми їдемо. Я тобі щось покажу.

- Мамо...

- Збирайся. Як на прогулянку на пікнік. Ми їдемо до лісу. Кросівки, довгі штанці, капелюх. І води з собою. Я тобі покажу одне чарівне місце в лісі, що поруч з нашим містом. Там ти сама знайдеш відповіді на свої питання чи принаймні зрозумієш, чому ти бачиш цей світ. - Федокія показала рукою на картину. - Дуже гарна картина. Мені дуже подобається. Я поки що покладу її тут. Ось тут поставлю, щоб було найкраще її видно. Збираємось. В тебе ж не було якихось планів на сьогодні?

- Трошки були... У магазин сходити...

- Потім сходиш, як приїдемо. Доню, я пішла збиратися. Не затримуйся. - Федокія пішла.

Зоряна стояла, дивлячись на свою картину, а потім побігла збиратися.

Через двадцять хвилин Федокія сиділа за кермом маленької легкової машини, а її донька примостилася на передньому сидінні для пасажирів.

Вони виїхали на трасу та попрямували у сторону, де вісімнадцять років тому приземлився рятувальний мобільний корабель з вагітною Федокією на борту.

Через сорок хвилин вони залишили авто на узбіжжі та далі пішли пішки всередину лісу, прихвативши з собою наплічники. Ще через тридцять хвилин жінки стояли перед непомітною скелею, в якій ще більш непомітною була печера.

Федокія попрямувала всередину печери.

- Мамо, а дикі звірі? Ти куди? Там може бути хтось. Це небезпечно. - Зоряна схопила матір за руку.

- Доню, я відчуваю простір. Там нікого не має. І я відчуваю геолокацію. Я тут була всього один раз - і одразу знайшла це місце.

- Мамо, ти про що? 

- Ти сама зможеш вийти з цього лісу, якщо захочеш. Я тобі не потрібна. Бо ти теж повинна відчувати геолокацію. Бо ти з іншої планети, не зі Землі.

- Мамо...

- Дивись. - Федокія увійшла до печери та зникла там.

- Мамо! - Зоряна переборола страх та пішла слідом за матір'ю.

Увійшовши до печери, дівчина щупинилася у темряві, прислухаючись. А потім на дівчину полинуло яскраве світло.

Мати стояла біля космічного корабля та дистанційно керувала його яскравістю, ніби телепатично чи ніби сам корабель відчував хазяйку та підлаштовувався під її відчуття.

А потім вона відкрила його також зі силою думкою.

- Заходь. Хоча тут місце лише для одного, але ми ж з тобою помістимося? Сідай поруч. Пристебнемося разом. - запропонувала Федокія.

- Ти мені покадеш те місце? З моїх думок... - розхвилювалася Зоряна.

- Його вде немає. Воно зникло. Але залишилося у твоз думках. - поямнила мати.

- Можна спробувати? - попросила Зоряна.

- А ти зможеш?

- Я ніби знаю, як це робити. 

- Спробуй.

І Зоряна повела корабель, миттєво вийшовши у космос, не зачепивши жодного літака, який міг би в цей час пролітати над ними, та не позвилювавши жодного супутника, якими була всіяна орьіта Землі.

А потім вона повела свій корабель у той простір, де була та планета,з якої вони прибули.

Підсвідомо, відчуваючи ті координати.

Але там залишилося лише космічне сміття біля потухшої зірки.

А аотім Зоряна повернула корабель назад на поверхню Землі, проходячи ці світові роки за секунди.

Вони приземлилися біля тієї ж самої гори та воетіли у її печеру, опустилися на ґрунт.

- Доню, ти не ту спеціальність вибрала. Тобі треба літати. - підкреслила Федокія.

- Мамо, я можу перевестися на іншу спеціальність у тому ж самому університеті, мені тільки треба здати іспити та довести усім, що я пригодна для польотів та маю потрібні знання.

- Займись цим одразу ж, поки не почався другий курс.

- Обов'язково.

Вони залишили свій космічний пристрій, заховавши його у печері, повернулися до своєї машини та поїхали додому.

- Мамо, хто я?

- Ти знаєш, хто. Ти про це писала у своїх фантастичних розповідях. А тепер зрозумій, що то не плід твоєї уяви, а правда.